Айсель побачила світло. Воно було сліпуче, та очі її не боліли. Навпаки, їй було приємно на нього дивитися. Що правда, це яскраве світло не могло висушити її гірких сліз. І зустрів дівчину ангел. Він був чарівний, його руки простягнулися до Айсель. Вона його не боялася.
– Де я? – поцікавилася дівчина.
– Шановна Айсель, попрошу пройти за мною до раю. Ви гідна того, щоб проіснувати тут вічність.
Дівчина зробила один крок, не розуміючи, як її витримують хмари. Та вона йшла далі, поки її не зупинила думка.
– А де ж Соломон?
Ангел подивився на Айсель лагідним поглядом, властивий мабуть кожному ангелу.
– Чому тебе це зацікавило? – спитав у відповідь ангел.
Айсель склала руки.
– Він мій чоловік, мій скарб, мій захист і мій коханий.
– Як впевнено, він мабуть в іншому місці. – відповів ангел, не відводячи погляду.
– Якщо його тут немає, я з місця не зрушу.