Розділ 8. Каріна

Чому я влаштувала цю істерику? Що на мене найшло? Я ж знаю що він вірний...

– Каріме, ти не думаєш що це занадто? - запитала я коли можу ледь підвестись з крісла 

– Я попереджав, тому, не жалійся - він поцілував мене - сядь назад, тобі краще поки що сидіти 

В кабінет входило багато людей, зараз Карім інший, серйозний, строгий, контролює все, але далі такий же спокійний, зосереджений, в кабінет входить Мирон, найкращий друг Каріма, досі його пам'ятаю 

– Каріме, там... - він застигає коли бачить мене - оп, привіт - він посміхається - Каріме, там Стерук прийшов, вимагає аби ти спустився 

– Зараз буду - він встав та повернувшись до мене сказав - маленька, година, і я поверусь назад - Карім вийшов 

– Дві години мінімум - сказав Мирон склавши руки на грудях - я знаю цей дует, вони як сядуть говорити, то це надовго 

– Мені здається що година і він буде - я встала поряд та поклала руки на боки 

– Спорим? - він протягує мені руку 

– На що? - простягую руку у відповідь 

– Пляшка текіли - пропонує він 

– Згодна - ми розбили руки 

– Готова програти ? - усміхнувся він 

– Ха, мрій 

Через годину

Каріме, сонце, ну приходь, я ж не хочу програвати, рідненький, двері відкрились і заходить він 

– Єс, я виграла - підскочила я з диванчику - чекаю на текілу 

– Що? Ти про що маленька? - Карім не розуміючи падає в крісло знімаючи піджак 

– Каріме, блін, ти не міг ще годину поговорити зі Стеруком? Я ж програв - Мирон засмутився 

– Блять, за що ви?

– Ми поспорили, я поставила що ти прийдеш через годину, Мирон - дві години - я підбігла до Каріма та обійняла його - дякую за перемогу 

– Будь ласка маленька - він мене обійняв та поцілував 

– Мі мі мі - відізвався Мирон 

– Це все що ти хотів? - запитав Карім 

– Так 

– Чекаю свій приз - я посміхнулась 

– Буде, але потім 

– Сьогодні, ввечері - сказав Карім 

– Альо, тебе взагалі не було коли вона погодилась на це парі 

– Альо, не забувай що я причина цього парі - Карім засміявся - сука, я причина парі, такого в мене ще не було 

– Все колись буває вперше - усміхнувшись відповіла я 

– Так, Мироне, давай, вийди повітрям подихай 

– Фі, грубіян - Мирон посміхнувся 

– Давай 

– Все, пішов - він вийшов за двері - ні, ну ти мені поясни - він виглянув з-за дверей 

– Мироне бляха - гаркнув Карім 

– Все все, чого ото кричати? 

– Завжди він такий ? 

– Не знаєш його?

– Та знаю 

Ми провели залишок дня в офісі, в Каріма були ще клієнти, вони кидали на мене дивні погляди, вони явно звикли що Аравєв працює сам, а тут якась дівчина, ха