Від мене не втечеш

Розділ 5. Карім

Моя солодка дівчинка.

2 чортових роки її не було поряд, як же сумував за нею, думав що не повернеться, думав, втратив її назавжди, мою ніжну, тендітну, таку кохану.

Буду тепер звикати прокидатись не з іншими жінками, а саме з нею. Каріна спить поряд, а я не можу надивитись на неї, але роботу ніхто не відміняв, через силу відриваю себе від моєї дівчинки, та крокую на кухню, зроблю собі каву, а Карінці - сніданок у ліжко, я хочу надолужити весь втрачений час за ці 2 чортових роки. Зайшовши на кухню я підійшов до кавової машинки, швидко зробив каву та прийнявся за сніданок, смажені яйця з беконом та капучино, я пам'ятаю як вона його любила, взявши все я пішов назад до кімнати, я побачив як вона мило спить, не витримав та поцілував її, такі рідні вуста, вона прокинулась

– Каріме? Доброго ранку - вона сіла та потягнулася

– Добрий ранок, моя люба, ось сніданок - я протягнув їй тацю з їжею - смачного - я поцілував її в лоб

– Дякую любий, ти щось снідав?

– Ні, тільки каву випив

Вона різко змінилась в обличчі, було видно що вона зла

– А тепер береш тацю, йдеш на кухню, а я зараз підійду, буду тебе годувати, раз ти сам не можеш - вона почала шукати очима речі

– Каріна, ти серйозно

– Ти навіть не уявляєш на скільки, в тебе є якісь речі?

– Зараз - я підійшов до шафи та витягнув футболку - тримай

– Дякую, йди на кухню

Я спустився на кухню та сів за стіл, Каріна спустилась за мною, вона відкрила холодильник та витягла продукти

– Так, обирай, яєчня, каша, або щось інше

– Перший варіант - відповів я

Вона одразу прийнялась за готування, кухня наповнилася смачними запахами, давно такого не було, як же я сумував за цим, за нею, за нашими днями разом, ранками, ночами...

Дивлюсь на неї і не вірю, вона поряд, тепер моя задача - не дати їй знову піти, не витримаю ще раз втратити її, мою кохану дівчинку

– Смачного - вона поклала переді мною тарілку та поцілувала, а я так задумалася що не помітив як все було готово

– Дякую люба, тобі також - я підвинув до неї тацю, та посміхнувся

Поснідавши, ми ще трохи проговорили

– Я сьогодні поїду до подруги, гаразд?

– Чому ти мене запитуєш? - я подивився на Каріну - сама знаєш що я тобі довіряю - але хлопців все ж таки поставлю біля неї

– Дякую

– Будь ласка, так, я буду їхати - сказав я подивившись на наручний годинник - не сумуй, люблю тебе - я поцілував її в щоки та пішов

– Я тебе також

В офісі

Я залітаю радісний до офісу, дибільна посмішка не сходила з мого обличчя всю дорогу і до тепер, я зайшов до кабінету та сів за стіл, просторий кабінет, виконаний в біло-чорному тоні не був більше для мене похмурим, тепер він був для мене яскравим, в двері постукали

– Доброго ранку, В'ячеславович - до кабінету залітає Мирон - я тут каву приніс - він подивився на мене - а що тут відбувається?

Мирон - мій найкращий друг дитинства, після Ратміра та Даміра, він знає мене на всі 100, про Каріну він знав, про її втечу, після Ратміра, саме Мирон мене заспокоював коли я хотів весь будинок розтрощити вдруге, коли знайшов листа від Каріни, тому він одразу помітив зміни в моєму настрої сьогодні

– А що відбувається?

– Ти гониш? Ти останні рах посміхався у всі 32, роки 2 назад, кажи

– Пам'ятаєш Каріну?

– Каріна,Каріна... - він змінився в обличчі - та ну, та сама?

– Так, ми знову разом

– Не боїшся що знову все повториться?

– Ні, я її більше не відпущу, не зможу...

– Так, це все добре, але кава чекає пташка моя - він протягнув до мене чашку

– Так, не загравай до мене, я зайнятий чоловік - я подивився на нього

– Тобто? Тепер забути все що між нами було ? А як же дім? а кіт? а чай? - він заговорив писклявим голосом, імітуючи жіночий - а діти?

– Які діти? в нас їх не було, а кота собі залиш

– Всі ви мужики одинакові - він відмахнувся від мене