Розділ 2. Каріна

Я йшла додому після зустрічі з Сонею, я б сиділи у неї ще б години дві якби не її справи, що ж проведу час вдома. Як раптом біля мене загальмувала до болі знайома машина. Машина Каріма, його машину я впізнаю з мільона, як раптом жорстока долоня закрила меня рот та чоловік закинув на переднє сидіння та я почула звук блокування дверей 

– Що...

– Ну привіт крихітко - Карім, це він... мій Карім, я впізнала його голос, руки, чорні очі - сумувала ? - він усміхнувся якоюсь не знайомою мені усмішкою 

– Що? - я досі перебувала у шоці 

– Не тупи маленька, сумувала ? - він обійняв мене за талію та притягнув до себе, поклав іншу руку на стегно - бо я так, дуже

– Каріме... 

– Мовчи, я занадто багато чекав - він притягнув мене жорстоким поцілунком, боже, як мені його не вистачало, його жостокості та ніжкості водночас, мій Карім 

– Каріме, як ти мене знайшов? Навіщо ти знайшов? Чому повернувся? - в мене було купа питань до нього 

– Тихо - він підняв моє підборіддя та подивився в очі - у нас попереду ціла вічність для запитань, і я постараюсь відповісти тобі на всі - його ніжний погляд змінився з ніжного на хижий - обіцяю тобі, лялечко моя - він поцілував мене, ще більше хижо ніж перед цим - Каріна, їдемо додому? Там і поговоримо

– Чому ти думаєш що я тобі довірюся та поїду з тобою? - кому я зараз задала питання, якщо знаю на нього відповідь

– Крихітко, ми ж удвох знаємо що ти мені довіряєш і поїдеш - він переключився на машину, вдавив педаль газу та рванув з місця - нас чекає довга та непроста розмова - він поклав руку мені на ногу. Цей жест - такий рідний 

– Ти думаєш нам є про що поговорити ? 

– Каріна! Повторюю ще раз! Нам.Треба.Поговорити! - він підняв на голос, це кольнуло у серці 

– Я тебе зрозуміла

Ми їхали не довго, так як він гнав на всю, він плював на всі правила та порушував всі 

– Каріна, скажи правду - він стиснув руку на моїй нозі - ти сумувала? 

– Ч...чому ти про це запитуєш? 

– Відповідай - він сказав грубо 

– Чому ти так зі мною розмовляєш ? - я також перешла на вищий тон - як ти смієш? 

– Ах як я смію?! Як сміла ти, просто взяти і покинути мене?! Якого чорта я приїхав  два роки тому і не застав тебе вдома?! - ось це слово "вдома" було чимось незвичайним з його уст 

– Я....Я 

– Що ти?! Немаєш що сказати ? Ну, ну - він стиснув руку на кермі та на моїй нозі з такою силою що я думала будуть синці - потерпи трохи, вдома тоді будеш виправтовуватись 

– Ви... Виправдовуватися?! Що?! 

– Все, просто закрий свій прекрасний ротик, добре? 

Я кинула його в ігнор і ми поїхали додому до Каріма. Ми не бачились два роки, він дуже змінився з того часу, став холодний, грубий, але я все одно десь там в глибині душі бачу свого ніжного Каріма 

Через 20 хвилин

– Ми приїхали, виходь - він подивився на мене 

– А ти? 

– Зараз прийду, треба дещо забрати з машини

– Так забери і йдемо 

– Боїшся без мене заходити до будинку? - він засміявся

– Ні 

– Тоді прошу тебе, йди в будинок, на кухню 

– Гаразд 

Я вийшла та навмисно гримнула дверима "Геліка" 

У домі

– І що тобі треба було забрати? 

– Не бачиш? - він кинув на стіл пістолет - я знаю як ти боїшся зброї, тому і пропросив тебе зайти аби ти не бачила 

– Я думала що ти забув за цей факт 

– Не дочекаєшся - він усміхнувся - ну що тепер поговоримо? - він навис наді мною та заблокував вихід опершись на стіл по обидві сторони від мене 

– Про що? - я подивилася йому в очі

Як думаєте, як пройде розмова? Впевнена, однією розмовою все не обійдеться