Втрачене покоління

Ви всі - втрачене покоління!

Так, я звертаюся до вас. До тих, хто народився на зламі тисячоліть (1995-2000 роки).

І перш ніж мене закидають тапками, дозвольте зауважити, що я одна з вас. Нас називають Покоління Z. Засоби мас медіа дають нам наступну характеристику:

" Представники покоління Z вірять у рівність і відсутність дискримінації не тільки в суспільстві, але й в мас-медіа. Покоління досить оптимістичне і дуже стурбоване своїми особистими амбіціями. Самоактуалізація має для них першорядне значення, разом з повноцінною роботою і позитивною робочою атмосферою. Це покоління виросло в різних сімейних структурах з більш різноманітним поєднанням етнічних груп і розмитими гендерними ролями. Представники Z завжди на зв'язку, вони використовують месенджери та соцмережі для зв'язку з друзями й близькими. Для покоління Зет немає нічого неможливого, вони ще більш амбітні, ніж мілленіали".

Тут може бути реакція у вигляді єхидного смішка і коментаря: "Ну да, аж бігом!". Прийманні у мене така була.

Ми втрачене покоління, бо ми не хочемо жити за правилами тих, хто вимагає від нас беззаперечне підкорення. 

Ми втрачене покоління, бо ми намагаємося жити для себе не поспішаючи створити сім'ю і народити дітей.

Ми втрачене покоління, бо ми не розуміємо, чому ми маємо поважати людину за те, що вона народилася раніше. На життєвому шляху, я зустріла багато людей, котрі прожили довге життя, але мудрості там ні на йоту. І навпаки, молода людина, котра тільки відкрила двері у доросле життя - приймає мудрі рішення.

Ми недолюблене покоління. І я не звинувачую батьків. Вони намагались вижити, влаштувати своє життя і не просрати нас. В умовах економічної нестабільності (м'яко кажучи - все таки СРСР розвалився і народ коматозило ще довго) звичне життя зробило кульбіт і не приземлилось на ноги. Люди просто намагалися вижити!

Камон, я знаю що ви зараз думаєте. Я не захищаю нікого! Але просто, на одну секунду, уявіть себе на їх місці: робота - яка робота? - колгоспи розвалилась, ферми закрились, валюта обвалилась - Джек пот! І ніби товари уже не в дефіциті, але купити їх немає за що.

Моя мама у 96 році отримувала 10 000 000 карбованців (тоді тільки ввели гривні). 

Скажете: "Фіга собі! Це ж 10 лямів!".

Так? А тепер рахуємо: згідно грошової реформи (це якраз тоді гривню ввели) 100 000 карбованців = 1 гривня. Ну як? 10 лямів досі багато?

І принесла додому мішок грошей. Буквально. І що?

В гривневому еквіваленті стає зрозумілим, що фігня ті ваші карбованці.

Але я відійшла від теми. 

Ми втрачене покоління, бо нам байдуже. Гроші не особливо нас цікавлять. Нам важливо визнання, поклоніння (тільки не ми, а нам). Ми наплодили собі ідеалів-кумирів до яких не дістати і страждаємо від того.

На цьому моменті, я пропоную задуматися - втрачене чи поранене?

Згадайте, як ви обіцяли собі, що будете жити краще, ніж батьки, з різних причин. Але чомусь, сидимо сковані страхом, і врешті решт, йдемо такою ж дорогою. Прошу зауважити, що не тією ж, а такою ж! Це важливо. Модель сім'ї ніхто не відміняв.

Найстрашніший висновок - ми боїмося приймати самостійні рішення, бо боїмося наслідків.

Ми втрачене покоління!

Але тільки нам вирішувати - втрачене чи величне!!!