Блукаю в темряві не чую більше,
Десь заблукало моє справжнє "Я".
Здавалося, що вже не буде гірше,
Та доля мені в спину знов стріля.
І поруч ті, кого не хочу бачити,
І всю мене на шмаття розривають,
І я вже повністю зламалась начебто,
Та мої сили мене знову піднімають.
Як зупинити час, змінити свою долю?
Як все пережити, залишити свій біль?
Чому, щоб просто жити, треба у неволі
Нам завжди страждати, терпіти в рані сіль?
Підскажи, мій Боже, що мені зробити,
Щоб змінилось все і зупинились сльози.
Як свої страждання на радість замінити,
Щоб могла зігрітись навіть на морозі.
І начебто все добре, я знову ожила,
Рани мої зажили і я знов літаю.
А потім все по колу доля понесла
І знову нові люди на дрібки розбивають.
І раптом зрозуміла, що те моє життя,
Лише моя уява, те, що є в мені.
Що я сама себе довела до забуття,
Увійшла в реальність у своїм страшнім сні.
Я зупинила час, зламала установки,
Розбила весь свій Світ, залишила в минулім.
Скинула каміння, маски, упаковки,
Спалила все до тла і про все забула.
І тепер весь Світ повністю змінився,
Помінялось місце, знання, робота, люди.
І любові сяйвом Світ мій освітився,
І як була раніше, більше я не буду.
4.09.25.
P.S. В тяжкі моменти свого життя, я раніше впадала у відчай і падала. тепер я знаю, що віра в себе, любов до себе завжди з нами від народження до смерті. Тому все робиться саме для нашого блага, але через віру і любов.
Відредаговано: 28.04.2026