Ми жили в Україні під сонячним небом,
Де тихо життя пропливало як треба,
Де нашії діти сміялись від щастя,
Хоч в нашім народі є різнії браття.
Ми ввечері, як завжди, полягали всі спати.
Та в ранці до нас долетіли гармати
Нас почали нібито визволяти,
А насправді наші життя віднімати.
Та ми вам не хлопчики з тихих земель
Ми козаченьки з давніх-давен.
Хай вороженьки тепер нас боятся
Хай бережуть свої вуха і я..ця.
П-в:
Ми сильниї люди від хати до хати,
Ми об'єднались, нас не здолати.
Підтримує Схід нас, підтримує Захід:
«Руський корабль іди вже ти на х…й!».
Ми будемо завжди своє захищати,
Наших дітей, Україноньку-мати.
Нас не зламати під нашим же «дахом»,
«А ти Руський рейх підеш знов на х…й!»
Небо вкривається біллю і смрадом,
Русіч руйнує живеє все «градом».
Хоче захапати шмат нашої неньки,
Але ми не здамося, гівенця вам в жменьку.
Ми нашу неню роками плекали,
Любили, творили, оберігали.
А зараз тим паче вам її не забрати,
Той, хто прийде так, залишиться «спати».
Дарма намагаєтесь нас розірвати,
Краще тікайте із нашої хати,
Краще додому ви повертайте,
Ми не здамося, ми сільнії, знайте!
П-в: той же
Ніколи війни нам вже не забути.
Ніколи нам браттями із вами не бути.
Ніколи прощення від нас не чекайте.
Хоч раз зробіть справедливе: тікайте!
П-в: той же
Відредаговано: 18.05.2023