Розділ 32. Прозорі натяки

Ейден тримав коробочку в руках і проживав почуття, які йому самому здавалися дещо… дивними.

Вміст коробочки — намисто з перламутрових намистин — був не стільки дорогим, скільки унікальним. Його головна цінність полягала в тому, що прикрасу виготовили самобутні лірейські ювеліри.

Але для Ейдена вона стала особливою ще з однієї причини.

Він виграв її для неї.

У звичайній ситуації він навіть не став би пробувати метати сніжки. Просто стояв би осторонь і спостерігав, як бавляться діти. Але коли прозвучали слова: «Пан може виграти для пані чудове намисто», — вони чомусь влучили просто в ціль.

Йому раптом захотілося здобути для неї цей трофей.

Саме здобути.

Не купити.

Ейден чудово усвідомлював, що його почуття в той момент були дещо… безглуздими. Майже як у тих дурнуватих лицарських романах, де шляхетні герої без упину звершують подвиги заради дами серця, здобувають для неї трофеї, перемагають на турнірах і урочисто дарують коштовності.

Тільки от між ним та Евеліною не було жодного роману.

І бути не могло.

Проте бажання виявилося сильнішим за логіку.

Він хотів справити на неї враження. Як тоді на ковзанці. Але тоді не вийшло. А тепер доля ніби запропонувала йому другий шанс.

Перед кидком вона підійшла ближче й тихо сказала:

— Я у вас вірю.

Ейден і досі відчував, як ці слова проникли кудись глибоко під шкіру. Він і не підозрював раніше, що жіночий шепіт може так на нього впливати. Бажання скористатися шансом стало ще сильнішим.

І йому таки вдалося справити враження.

Він не пам’ятав, коли востаннє відчував більше задоволення, ніж від її теплого захопленого погляду.

Тепер вона стояла навпроти нього.

На мить Евеліна опустила очі, ніби збиралася з думками, а потім знову підняла погляд. Ейден чудово розумів, про що вона зараз думає. Вона здогадується, що він збирається зробити. І водночас вагається — приймати подарунок чи ні.

І він знав, що рішення в неї вже є. Вона не відмовиться від трофею, здобутого спеціально для неї.

Ця мить була напрочуд солодкою і приємною.

Але саме в цей момент з-за спини пролунав знайомий голос:

— Ейдене, милий, ти теж тут? Я бачила цей кидок! Це було приголомшливо!

Ейден обернувся й ледве стримався, щоб не скривитися від досади. До них наближалася Корделія. У руках вона тримала кошик з Маркізою, яка визирала з нього з виразом глибокого невдоволення. Поруч ішов Еліот Тосс.

Цікаво… давно вона спостерігає чи застала лише фінал?

— Дивуюся, які… нехитрі тут у провінції розваги, — продовжила Корделія, кидаючи поблажливий погляд на мішень. — Але ти був на висоті. І винагорода виглядає цілком прийнятною.

Її погляд ковзнув до коробочки в його руках. Ковзнув — і затримався.

— В усякому разі, перламутр цього сезону в моді.

Це було сказано тим самим тоном, який означав: «Сподіваюся, ти вже зрозумів, що маєш зробити далі».

Ейден подумки всміхнувся. Звісно, родичка королеви вважала, що саме вона більше за всіх інших має право розраховувати на подарунки та знаки уваги. Але він не збирався дарувати їй те, що призначалося іншій.

Він перехопив погляд Евеліни. І миттєво прочитав її німе послання: «Навіть не думайте дарувати намисто мені. Накличете на себе проблеми».

Але Ейден хотів подарувати його їй.

І тільки їй.

Корделія помітила паузу й недбало продовжила:

— У мене якраз є вечірня сукня з перламутровим оздобленням. Тепер думаю про якийсь аксесуар до неї.

Фраза була вимовлена з однією-єдиною метою. Якщо Ейден досі з якоїсь дивної причини не здогадався, що саме має зробити, то тепер ця думка мала стати для нього цілком очевидною.

Це було так у дусі Корделії.

Однак якими б прозорими не були її натяки, це намисто прикрашатиме іншу шию.

Тонку шию Евеліни.

Ейден упіймав себе на думці, що вже давно звернув увагу на те, яка вона витончена.

Хоча, якщо подумати, в Евеліни, на відміну від Корделії, скоріше за все, немає підходящої вечірньої сукні. Та й взагалі — чи є в неї вечірні сукні?

Вона згадувала про пожежу. Усі її речі згоріли. Коли вона вперше переступила поріг його маєтку, її єдина сукня була поношена й дірява. І хоч він видав їй пристойний аванс, вона вирішила витратити його на кілька скромних практичних речей… і на букварик для дітей.

Ейден раптом подумав, який же він телепень. Чому він не відшкодував їй гроші за буквар?

Та й узагалі, йому слід було подбати про її гардероб. Якщо вже він узяв її на роботу, то несе відповідальність за свою працівницю.

В його уяві одразу виникла картина: він вирушає з Евеліною по крамницях. Вони купують усе необхідне. Обов’язково з попередніми примірками, щоб він сам міг оцінити, як речі на ній сидять.

А наостанок — вишукана вечірня сукня.

Евеліна так гарно складена — струнка, жіночна. Вона була б чарівна в чомусь зеленому, під колір її очей. Легкому, елегантному, такому, що відкриває плечі та руки.

Вона могла б сяяти в цій сукні на світських раутах…

— Ейдене, любий, — голос Корделії увірвався в його думки, — тобі не здається дивним, що винагородою за влучний кидок є щось, явно призначене для жінки? Хіба що організатори конкурсу припускали, що у випадку, якщо переможе чоловік, він подарує свій трофей прекрасній дамі.

Натяк був уже настільки прозорий, що продовжувати робити вигляд, ніби його не помічаєш, було неможливо.

Не відреагувати — означало викликати скандал.

Але, схоже, скандалу таки не уникнути.

Ейден однаково не збирався дарувати Корделії це намисто.

І тут несподівано втрутився Еліот Тосс.

— О, я здогадуюся, що ви хочете зробити, ваша світлосте, — звернувся він до Ейдена, — але прошу вас, не ставте нас, лірейців, у незручне становище перед високою гостею. У жодному разі вироби місцевих майстрів не повинні бути подаровані її милості. Це було б майже образою. Адже її милість щойно ясно дала зрозуміти, що наші провінційні розваги, як і винагороди в конкурсах, викликають у неї нудьгу.