Розділ 29. Перемога неправильної няні

Поява міського голови Тосса виявилася для Ейдена дуже доречною. Градоначальник уже наслухався, що у Греймонтів гостює родичка королеви, тож вирішив навідатися і особисто її привітати.

Ейден не міг не скористатися нагодою і після кількох чемних фраз спрямував розмову в потрібне йому русло.

— Зізнаюся, — зауважив він з легкою усмішкою, — її милість трохи нудьгує. Столичне життя розпестило її різноманіттям розваг. Лірея ж… — він зробив паузу, — значно спокійніша.

Тосс кивнув.

— О, я чудово розумію. Для людини, яка звикла до столичних балів і прийомів, наше тихе життя може здатися… дещо одноманітним.

Ейден недбало зауважив:

— Можливо, було б гідним проявом гостинності показати її милості все найцікавіше на острові. Наш ярмарок, набережну, снігове містечко…

Пан Тосс пожвавішав.

— Це було б для мене величезною честю! — і зі щирим ентузіазмом додав: — Я з превеликим задоволенням організую для її милості прогулянку Ліреєю.

Ейден подумки привітав себе. План складався напрочуд вдало.

— У такому разі, — сказав він і підвівся, — дозвольте негайно вас познайомити.

Вони вийшли з кабінету в коридор…

…де на них чекала сцена, гідна театральних помостів.

Ейден остовпів.

Тосс шоковано зупинився поруч.

Вони обидва кілька секунд мовчки дивилися вперед.

На підлозі коридору перебувала поважна столична гостя, яка зі слів пана Греймонта потерпала від нудьги. Причому перебувала вона не просто на підлозі, а в доволі… неграційній позі.

Шовкові спідниці трохи збилися, зачіска втратила частину своєї архітектурної строгості, а обличчя виражало водночас лють і глибоко ображену гідність.

Поруч із нею, у не менш виразній позі, лежала Фредеріксен. Обличчя управительки було напружене, очі блищали, і вона нагадувала тигрицю одразу після важкого полювання.

Початку сцени Ейден, на жаль, не застав. Але складалося враження, що буквально хвилину тому між дамами точилася запекла боротьба… за блокнот. Адже обидві вчепилися в нього з якоюсь незрозумілою несамовитістю. Чому саме за блокнот — залишалося загадкою.

У цей момент Корделія помітила присутність свідків і раптом відпустила здобич, поступилася управительці без подальшої боротьби. Фредеріксен миттєво притисла трофей до грудей.

Ейдену було страшенно цікаво дізнатися, що ж тут сталося. Але правила пристойності вимагали зробити вигляд, що нічого незвичайного не відбулося. Тому вони з Тоссом одночасно кинулися допомагати дамам підвестися.

— Прошу вас… обережно… — промовив Тосс із бездоганною ввічливістю.

Корделія підвелася першою.

— Підлога… — сказала вона, поправляючи рукав, — сьогодні якась особливо слизька.

— Так, — сухо підтвердила Фредеріксен, — надзвичайно слизька.

Ейден перехопив погляд Евеліни, вона беззвучно сміялася. Схоже, у цій сцені їй дісталася лише роль глядачки. Але вона, вочевидь, насолодилася нею повною мірою.

Ейден усміхнувся. Скоро її настрій стане ще кращим. Він уже встиг обдумати їхню останню розмову. Зважити всі «за» та «проти». І дійти неминучого висновку. Він зробить те, на чому вона так наполягала.

Ця неправильна няня, зі своєю наполегливістю, логічними та нелогічними аргументами, правильними й абсолютно неправильними теоріями…

…досягла свого.

І, що найнеприємніше, Ейден був майже впевнений, що їй це відомо.

Міський голова Тосс тим часом уже встиг оговтатися від першого потрясіння. І як справжній джентльмен зробив вигляд, що щойно побачив абсолютно звичайну сцену світського життя. Він вклонився Корделії.

— Для мене велика честь познайомитися з вами, ваша милосте. Я дозволив собі завітати з візитом, щоб привітати вас у Ліреї.

Корделія розправила плечі.

— Дуже люб’язно з вашого боку.

— Ба більше, — продовжив Тосс, — якщо ви дозволите, я був би щасливий особисто показати вам наш острів.

Ейден чекав від неї вагання. Але Корделія несподівано швидко погодилася.

— Це буде вельми… приємно.

Ейден миттєво зрозумів причину. Корделія, вочевидь, вирішила, що відмова може образити міського голову. А ображений міський голова — це людина, яка цілком здатна поділитися своїми сьогоднішніми спостереженнями з усіма охочими. Ще й перебільшити. І прикрасити. І хоча Ейден був майже впевнений, що Тосс не з тих, хто розпускає плітки, Корделія, схоже, судила про людей по собі.

Вона вже відновила самовладання й велично повідомила, що потребує трохи часу аби підготуватися до прогулянки. І за якихось півгодини, вбрана в соболину шубку, з Маркізою в кошику, Корделія сідала в екіпаж, оточена турботою й увагою міського голови.

Коли Вень-Чан тихо постукав у дитячу й повідомив, що пан Греймонт просить Евеліну зайти до його кабінету «буквально на кілька хвилин», вона одразу здогадалася, про що йтиметься. Звісно, він кличе її, щоб оголосити своє рішення щодо участі в конкурсі снігових скульптур.

Евеліна бадьоро вийшла з кімнати, але поки йшла коридором, упевненість, що супроводжувала її всю останню годину, раптом почала танути, мов сніг на сонці.

Коли Евеліна увійшла, Ейден стояв біля вікна. Спиною до неї. Він не обернувся. І її недобрі передчуття посилилися.

Ейден дивився на двір, де за склом повільно падали м’які лапаті сніжинки.

Кілька секунд стояла тиша.

А потім він сказав — так само не обертаючись:

— Якщо це буде не серце, а щось менш легковажне… можете збирати дітей. Ми йдемо до снігового містечка.

І все.

Більше він не сказав жодного слова.

Але Евеліні захотілося — зовсім як Лайлі — заверещати від захвату, підстрибнути, заплескати в долоні й кинутися йому на шию.

Та він хоч уявляє, у якому захваті будуть діти? Здається, вони вже сто років нікуди не ходили разом із батьком.

А тут — ціла пригода!

Снігове містечко!

Конкурс!

Спільна робота!