Розділ 28. Зухвала крадіжка

Близько години в особняку Греймонтів панували тиша та спокій — стан, який останнім часом став доволі рідкісним.

За цю годину Евеліна встигла підняти дітей після денного сну й нагодувати підвечірком. Патті, як завжди, постаралася: на столику в дитячій з’явилися сирники, мед, варення й чашки з ароматним чаєм.

Лайла бовтала ніжками на стільці і з неймовірним запалом розповідала про найважливішу подію дня.

— Ліно, я весь час думаю про те, як ви каталися. Навіть коли спала — думала. І зараз думаю. І коли заплющую очі, бачу, як ви злітали! Прямо ось так! — вона змахнула руками. — А потім ще крутилися! І знову злітали! Навіть тато так не вміє, хоча він уміє все.

Максиміліан, стриманіший, але не менш вражений, кивнув.

— Це дуже складно, — сказав він серйозно.

— Ми повинні знову піти на ковзанку! — рішуче оголосила Лайла.

— Просто зараз, — додав Максиміліан.

Але Евеліна не поспішала підтримувати їхній план.

Вона чекала.

Вона все ще сподівалася, що після їхньої розмови Ейден наважиться відвести дітей до снігового містечка. Проте тішити їх надією заздалегідь вона не хотіла. Надто великим було б розчарування, якби все зірвалося.

Тож вона лише сказала:

— Побачимо.

І саме в цей момент з коридору долинули дивні звуки.

Спершу — швидкі кроки.

Потім — метушня.

Потім — гамір.

А далі стало цілком зрозуміло, що хтось за кимось женеться.

Лайла радісно підскочила.

— Пихтик?! — вигукнула вона. — Він знову випав із зимової сплячки?!

Евеліна подумки застогнала. Якщо це вдруге за день Пихтик, Ейден може бути зовсім не в захваті. А їй було конче необхідно, щоб у нього зберігався гарний настрій.

Шум ставав дедалі гучнішим.

І раптом у цій метушні Евеліна виразно почула голос Фредеріксен. Причому голос був не просто невдоволений. Він був роздратований і вкрай обурений. Схоже, це саме вона женеться за Пихтиком.

Евеліна кинулася в коридор, щоб владнати інцидент, поки він не набув катастрофічних масштабів. Діти — за нею.

І тут перед ними відкрилася дивовижна картина. Погоня справді була в розпалі.

Але Фредеріксен гналася зовсім не за Пихтиком.

Вона бігла за Маркізою.

Причому Маркіза мчала з неймовірною швидкістю, швидко-швидко перебирала своїми маленькими лапками.

А в зубах у неї був…

Той самий коричневий блокнот.

Фредеріксен важко дихала, але уперто мчала слідом.

— Стій! — шипіла вона не своїм голосом. — Віддай негайно! Дурна тварюко! Ти не смієш торкатися моїх речей! Це реліквія!

Але для Маркізи її здобич реліквією явно не здавалася. Вона наче забула, що є дамою вихованою й аристократичною, і зовсім неаристократично мчала коридором.

Хвіст стирчав трубою.

Вуха весело підстрибували.

А зуби стискали блокнот з такою рішучістю, ніби йшлося про справу честі.

Евеліна зупинилася і на мить замислилася. У цій ситуації вона навіть не знала, на чий бік стати. Допомагати Фредеріксен повертати її законне майно? Чи насолоджуватися тим, як Маркіза шматуватиме блокнот із кляузами? Чесно кажучи, їй найбільше хотілося просто спостерігати.

У дітей те, що відбувалося, викликало повний захват.

— Ого! — радісно вигукнула Лайла. — Як швидко собачка бігає! Навіть швидше за Пихтика! Тільки не пихтить!

Однак Фредеріксен теж, як з’ясувалося, вміла швидко бігати. Зібравши останні сили, вона зробила рішучий ривок і наздогнала Маркізу.

Управителька вчепилася в блокнот.

— Віддай! — заволала вона. — Підступна тварино!

Але Маркіза розлучатися зі своєю здобиччю не збиралася. Вона смішно загарчала. Причому на такій високій ноті, що звук більше нагадував скрип погано змащених дверей.

І стиснула зуби ще сильніше.

У цей момент у дальньому кінці коридору з’явилася Корделія. Вона одразу зрозуміла, що відбувається. І була нажахана.

— Овва! — скрикнула вона. — Бідолашна моя Маркізо! Що вони з тобою роблять?!

Корделія стрімко кинулася вперед.

— Негайно залиште її в спокої!

Якби Маркіза поцупила у Фредеріксен щось інше, та, можливо, відступила б із міркувань збереження гідності.

Але це був блокнот.

Її святиня.

Її зброя масового залякування.

Ні.

За блокнот вона була готова боротися хоч із самою королевою. Не те що з собачкою її родички.

Обличчя Фредеріксен вкрилося червоними плямами. Вона тягнула блокнот з усієї сили.

— Ваша милосте! — з кректанням звернулася вона до Корделії. — Накажіть своїй тварині віддати мою річ!

Корделія подивилася на неї зі зверхньою зневагою.

— Як ви смієте так поводитися з моєю собачкою? — вона обурено схрестила руки на грудях. — Пан Греймонт звільнить вас негайно!

Евеліна мимоволі посміхнулася. Зовсім недавно Фредеріксен казала точнісінько таку саму фразу на її адресу.

Бумеранг.

Тим часом Корделія звернулася до Маркізи:

— Маркізо, крихітко моя! Не можна тягти до рота всяку заразу!

Фредеріксен фиркнула. Судячи зі звуку, це означало, що її блокнот — найгігієнічніша річ на світі.

Але Корделія все ж спробувала сама витягнути блокнот із зубів Маркізи.

Та де там. Маркіза тримала міцно.

Тепер вони обидві — і Корделія, і Фредеріксен — тягнули блокнот. Кожна зі свого боку. І обмінювалися зловісними поглядами.

У коридорі запанувала напружена тиша.

Діти завмерли.

Евеліна спостерігала з цікавістю.

І раптом…

Маркіза розтиснула зуби.

Тієї ж миті обидві дами втратили рівновагу. І дивовижно синхронно опинилися на підлозі.

Саме по собі це вже було епічно. Але саме в цей момент у коридорі з’явився Ейден. Поруч із ним стояв високий поважний чоловік — міський голова Ліреї, Еліот Тосс.

Обидва зупинилися.

І кілька секунд мовчки дивилися на картину, що відкрилася перед ними.