Розділ 27. Майже ультиматум

Евеліна була переконана, що широта душі Патті не знає жодних меж.

Щоразу після чергової пригоди в особняку вона діяла за одним і тим самим перевіреним рецептом: поїти всіх чаєм і годувати чимось надзвичайно смачним доти, доки напруження не розчиниться саме собою.

Цей метод, треба визнати, працював бездоганно.

Після пригоди з Пихтиком на чай були запрошені всі без винятку. Стіл буквально ломився від частувань. Патті роздавала чашки, тарілки та втішні слова з однаковою щедрістю.

І, звісно, не були забуті обидва винуватці переполоху.

Маркізі дістався шматочок м’ясного бісквіта, який вона з’їла з виглядом глибоко ображеної аристократки, змушеної пристосовуватися до провінційної кухні.

Пихтик же отримав кілька шматочків печеної моркви та яблука, після чого миттєво пробачив людству всі його недоліки.

Нагодованого їжака урочисто повернули до флігеля, у його затишну нішу, де він майже одразу згорнувся клубочком і заснув з голосним сопінням.

Порядок у домі був відновлений.

Але в голові Евеліни знову почали кружляти тривожні думки.

Як Пихтик потрапляє до будинку?

Можна, звісно, припустити, що він просто прокрадається через чорний хід. Той майже ніколи не зачинявся — надто часто через нього ходили на кухню і у двір.

Але все ж…

Щоразу їжак з’являвся надто вчасно.

Надто ефектно.

Надто… драматично.

Невже хтось навмисне приносить його до будинку, щоб влаштовувати галасливі пригоди?

Але хто?

Патті? Неможливо.

Вень-Чан? Абсурд.

Фредеріксен? Та вона й доторкнутися боїться до негігієнічної тварини.

Евеліна зітхнула.

У будь-якому разі одне було цілком зрозуміло: цього разу їй не уникнути суворої догани від Ейдена. І якщо справа закінчиться лише цим — вона ще легко відбудеться.

Проте відкладати заплановану розмову з ним вона не збиралася. Одразу після обіду Евеліна попрямувала до кабінету Ейдена.

Щойно вона увійшла, всупереч побоюванням, одразу зрозуміла, що настрій у нього чудовий. Це було помітно з виразу обличчя, з розслабленої пози, з легкої усмішки, яка ще не встигла зникнути.

Та він, здається, навіть радий, що Пихтик влаштував переполох. А ще не так давно запевняв, що не любить хаосу. Але, вочевидь, або Ейдену вже потроху починає подобатися хаос, або застільні розмови з Корделією для нього гірші за будь-який хаос.

І якщо вже настрій у Ейдена добрий — Евеліна вирішила скористатися моментом. Навіть не згадуючи про Пихтика, вона відразу перейшла до справи.

— Ваша світлосте, залишилося всього два дні, — сказала вона з легким натиском, — і нам потрібно терміново узгодити форму снігової скульптури.

Ейден задумливо потер підборіддя.

— Ось і прозвучало слово “форма”, яким ви мене інтригували. Але боюся, що ситуація стала ще менш зрозумілою.

— Ну як же так! — пожвавішала Евеліна. — Традиційний лірейський конкурс снігових скульптур у самому розпалі. Навіть радше вже добігає кінця. Греймонтам виділили найкращу ділянку в сніговому містечку…

Вона почала ходити кабінетом, емоційно жестикулюючи.

— …але вона досі стоїть порожня! Тоді як на сусідніх майданчиках, за словами Патті, вже спорудили: гуску, двох котів, будиночок, якусь даму з мітлою, величезне яблуко, кораблик, троянду… І ще одну тварину — чи то жабу з великими вухами, чи то зайця з величезними очима. Патті так і не змогла розпізнати.

Ейден наморщив лоба, мабуть намагався уявити жабу з заячими вухами. І, судячи з невиразного хмикання, картина вийшла в нього дещо тривожною.

— І що найгірше, — провадила далі Евеліна, — немає нічого романтичного! Хіба що троянда. І то з натяжкою.

Вона зупинилася перед столом.

— Нам потрібно терміново братися за створення скульптури. Але спершу обрати форму. Що це буде?

Евеліна замислилася.

— Може, сердечко? Уявіть — велике серце. Це доволі романтично.

Ейден якийсь час дивився на неї й намагався наздогнати хід її думок.

— Мені здається, — нарешті сказав він, — не так важливо, що саме ліпити… як те, хто це робитиме.

— Як це хто? Греймонти! Я збираю команду, — з готовністю відповіла Евеліна. — Я, Лайла, Максиміліан. І, сподіваюся, ви.

— Цього не буде.

Відповідь пролунала миттєво.

Ейден насупився.

— Ви ж пам’ятаєте про заборону водити дітей у людні місця. А снігове містечко зараз повне людей.

Евеліна саме цього й чекала. Тому вже була готова.

— Можливо, заборона втратила актуальність, — сказала вона спокійно. — Останнім часом жодного ВОНО не траплялося.

Вона зробила паузу.

— І до того ж… чи варто боятися людних місць, коли у нас просто в особняку перебуває можлива шпигунка короля? З огляду на ці обставини, — продовжила Евеліна, — прогулянка до снігового містечка анітрохи не небезпечніша, ніж залишатися вдома.

Вираз обличчя Ейдена не змінився.

Тоді Евеліна вирішила перейти в наступ.

— У будь-якому разі, — заявила вона войовниче, — скульптура на майданчику, виділеному Греймонтам, має з’явитися. Я не допущу, щоб Ліреєю поповзли чутки, що з Греймонтами щось не так. Хіба мало нам пліток?

Вона схрестила руки.

— Уся Лірея готується до свят, бере участь у конкурсах, а Греймонти — ні?

Ейден уважно подивився на неї.

— Що ж ви пропонуєте?

Евеліна одразу відповіла:

— Тут обирати вам. Якщо діти, за вашою логікою, повинні залишитися вдома, то маємо всього два варіанти. Перший, — вона почала загинати пальці: — ви збираєте свою команду і ведете її споруджувати скульптуру. Другий: це роблю я. А ви наглядаєте за дітьми.

Вона трохи схилила голову.

— Але майте на увазі: команда Греймонтів обов’язково повинна стати одним із призерів. Чи зможете ви це забезпечити?

Евеліна помітила, що її наполегливість подіяла. Ейден явно був спантеличений.

— Але чому, — запитав він, — команда Греймонтів обов’язково має стати призером?