Розділ 26. Обід із сюрпризом

До обіду Ейден підійшов із почуттям, яке можна було б назвати помірною досадою. Відсьогодні за столом неминуче буде присутня Корделія. Сам цей факт уже обіцяв випробування.

У найкращому разі розмова за столом зведеться до світських новин, пліток і обговорення столичної моди. У гіршому — Корделія продовжить свої обережні, але наполегливі спроби витягти його на спільні прогулянки Ліреєю.

Ейден якийсь час стояв біля вікна у власному кабінеті і розмірковував над цим. І раптом знайшов рішення. Треба просто трохи змінити правила. Думка виявилася настільки очевидною, що він навіть здивувався, чому не подумав про це раніше. Няня теж буде присутня за обідом.

З попередніми нянями йому й на думку не спадало вводити таке правило. Але з появою Евеліни ця ідея здалася напрочуд привабливою.

По-перше, це було зручно: час обіду збігався з денним сном дітей, і няня в цю годину була вільна.

По-друге…

Ейден спіймав себе на тому, що усміхається.

По-друге, обідати в товаристві Евеліни було набагато приємніше.

Корделія, звісно, не буде в захваті. Але це його дім. А у власному домі Ейден Греймонт звик встановлювати правила самостійно.

Він покликав Вень-Чана й коротко наказав передати Евеліні запрошення.

Коли годинник пробив другу і Ейден увійшов до їдальні, його настрій помітно покращився. Стіл був накритий на трьох.

Чудово!

Евеліна з’явилася майже одразу. Без запізнення. На її обличчі сяяла легка усмішка, щоки все ще зберігали свіжий рум’янець після ранкового катання. Вона виглядала так, ніби день був створений спеціально для того, щоб радіти життю.

Ейден мимоволі відзначив: йому подобається, що в неї завжди гарний настрій.

Навіть перспектива обіду в компанії Корделії, вочевидь, не змогла його зіпсувати. Хоча він прекрасно знав, що зазвичай Евеліна воліє обідати на кухні з Патті, обговорюючи острівні новини.

Вона трохи схилила голову.

— Ваша світлосте, у мене знову назріла до вас розмова. Термінова. Прошу приділити мені після обіду кілька хвилин.

Ейден підняв брову.

— Боюся навіть припустити, що цього разу. Їжак? Дзеркало? Чи знову якась грандіозна споруда у дворі?

Евеліна усміхнулася.

— Ні перше, ні друге, ні третє.

Вона трохи знизила голос, ніби ділилася таємницею.

— Маленька підказка. Ключове слово — форма.

Ейден покрутив це слово в голові і так, і сяк. Форма чого? Про що йдеться? Яка ще форма? Загадка не піддавалася. Але, що дивно, його настрій несподівано поповз вгору.

У Евеліни була дивовижна здатність — самій перебувати в доброму гуморі й якимось чином заражати цим станом оточення.

Він відсунув для неї стілець.

І несподівано для самого себе промовив комплімент:

— Не знаю, що сьогодні приготувала Патті, але думаю, буде щось надзвичайно вишукане. Те захоплення, яке викликало ваше мистецтво катання на ковзанах, напевно надихнуло її на кулінарний шедевр.

І саме в цю мить двері їдальні розчахнулися.

Увійшла Корделія.

Вона була вдягнена так, ніби збиралася на прийом у палаці. Шовк. Оксамит. Рукавички. І довге боа з пір’я, яке зараз у столиці вважалося останнім писком моди. Однак на провінційному острові воно виглядало… дещо дивно.

Чіпкий погляд Корделії миттєво відзначив те, що відбувалося.

Відсунутий для Евеліни стілець.

Комплімент.

І її обличчя виразило крайнє невдоволення.

— Отакої, Ейдене, — протягнула вона, — чи варто так балувати прислугу? Запрошувати за спільний стіл?

Ейден спокійно відсунув стілець і для неї.

— Я звик ділити стіл з тими, чия присутність приносить мені задоволення.

Відповідь була сказана настільки рівно, що Корделія не знайшла, що заперечити.

У цей момент з’явився Вень-Чан із тацею.

— Сьогодні, — оголосив він з легким уклоном, — суп з коренеплодів і молодої телятини з травами, тушкована форель із лимонним соусом і пиріг з грушами.

Страви справді виглядали так, що столичні доми могли б їм позаздрити.

Евеліна, у якої після катання на ковзанах прокинувся здоровий апетит, із задоволенням наповнила тарілку.

Корделія ж поклала собі лише кілька листочків зелені.

Вона зітхнула так трагічно, ніби на її плечі впала турбота про долю всього королівства.

— Ох, Ейдене… у мене зовсім немає апетиту.

— Он як?

— Як я можу їсти, коли Маркізі так погано?

— А що з нею?

— Вона хвора. Сильно застудилася після тих випробувань, які випали їй сьогодні. Через того твого незграбного слугу їй довелося кілька хвилин стояти босими лапками просто на снігу. Тепер у неї сльозяться оченята і вона чхає. Ох, як вона страждає…

Драматична пауза.

— Ми повинні одразу після обіду відвезти її до ветеринара.

Ейден подумки всміхнувся. Чергова спроба виманити його на прогулянку Ліреєю.

— Навіщо ж її кудись везти? — спокійно сказав він. — Ми можемо запросити ветеринара сюди.

— О, ні! Бідолашній Маркізі так погано, що не можна зволікати. А що як ветеринар з’явиться тільки завтра? Ми самі повинні відвезти її.

Ейден втомлено закотив очі.

Евеліна вловила його настрій і втрутилася:

— О, можливо, недуга Маркізи не така вже й серйозна. Я бачила всього годину тому, як вона досить жваво бігала по дому.

Корделія обурено сплеснула руками.

— А тепер вона лежить у своєму ліжечку ледь жива!

Вона різко повернулася до дворецького.

— Вень-Чане! Принесіть сюди кошик із Маркізою. Нехай усі побачать, як тяжко моїй крихітці.

Вень-Чан із незворушним виглядом вклонився й вийшов. За хвилину він повернувся з кошиком. Корделія поспіхом підвелася і прийняла його.

— Ох! — скрикнула вона. — Їй стало ще гірше! Тільки послухайте, як вона важко дихає! У неї запалення легень!

Такими відчайдушними словами вона все ж змогла привернути увагу всіх. Навіть Ейден на мить засумнівався: може, й справді собачка хвора?