Розділ 9. Крига скресла

Хто саме виявився творцем диво-ковзанки, Евеліна дізналася вже за сніданком.

Патті була в надзвичайно піднесеному настрої й літала по кухні з якимось особливим натхненням та ентузіазмом, ніби збиралася влаштувати бенкет на весь острів.

— Ні Вень-Чана, ні господаря сьогодні за сніданком не буде, — повідомила вона й поставила перед Евеліною чашку зі своєю фірмовою кавою. — Коли я прийшла на кухню, знайшла записку.

— Записку? — зацікавилася Евеліна.

— Від Вень-Чана, — не стала тягнути інтригу Патті. — Він написав, що певні погодні обставини змусили його та пана Греймонта вночі зайнятися сніжними будівельними роботами. Тож сніданок вони пропустять, натомість просять зробити обід особливо ситним. І щедрим. Дуже.

Патті виразно підняла брови.

— Я подумала: це буде печеня з кролика, запечена курка, телятина під грибним соусом, три… ні, п’ять видів домашньої ковбаси, пиріг з рибою та шпинатом, тефтелі по-лірейськи й овочеве рагу. Достатньо ситно? — запитала вона сама себе й додала: — А ще три види десертів!

Патті перевела подих, глянула на іронічну гримасу Евеліни і сплеснула руками:

— Ой, не всміхайся так, Ліно. Голодні чоловіки — моя слабкість. І, до речі, ти часом не знаєш, про які саме будівельні роботи йдеться?

— Знаю, — Евеліна засміялася легко та щиро. — Щоправда досі сумніваюся, чи це мені не наснилося.

Не стримуючи захвату, вона почала розповідати про ковзанку, що так несподівано з’явилася на задньому дворі. Про рівну крижану гладінь, яка наче світилася сама собою. Про акуратні снігові бортики. Про кольорові прапорці, натягнуті по периметру. І про те, що аж ніяк не чекала, що це диво з’явиться вночі завдяки старанням двох чоловіків.

Патті захоплено слухала, було видно як її переповнюють емоції.

— То он воно як… — мрійливо протягнула вона. — Це все свято. Його наближення вже відчувається в повітрі. Лірея перед святами завжди починає… чудити. Ой, ще побачиш, що буде!

І раптом, ніби згадала щось важливе, ще дужче пожвавилася.

— До речі! Вчора ввечері стартував конкурс снігових скульптур. Стільки людей прийшло — яблуку ніде було впасти.

— І Олівер із Розаліндою? — з надією запитала Евеліна.

— Так, вони теж були! Почалося все з промови міського голови. Пан Тосс слів не шкодував, вихваляв наше снігове містечко як найкраще в королівстві. Хоча столичний голова постійно намагається довести, що першими в усьому є саме вони.

Патті обурено пирхнула:

— Столичні жителі звикли задирати носи.

Пан Тосс розповів, що цього року столиця докладе всіх зусиль, аби перевершити Лірею. Уже відомо, що столичні команди вирішили створити найбільшого снігового кота в королівстві. Величезного. Грандіозного. Такого, щоб усім одразу стало зрозуміло, хто тут головний.

І ось тут, за словами Патті, пан Тосс зробив паузу. Подивився на відвідувачів свята так, ніби настав час відкрити страшну таємницю, і сказав:

— Нехай у них буде скульптура великого кота. Зате в нас буде скульптура здорового кота!

І весь острів захоплено зааплодував. Бо ж здоров’я важливіше за розмір.

Тоді градоначальник попросив підтримати його ідею.

— Я оголошую про створення команди «Здоровий кіт», — заявив він, — до якої, очевидно, мають увійти ветеринар і аптекарка.

І острів знову вибухнув оплесками. Усі погляди спрямувалися на Розалінду. Хіба могла вона відмовити, коли йшлося про те, щоб утерти носа столичним задавакам?

— Ох і хитрий цей пан Тосс, — усміхнулася Евеліна.

— Ліреї завжди щастило з бургомістрами, — охоче погодилася Патті. — Але з цим — особливо. Та тільки Розалінда раптом кудись зникла. І всі вже подумали, що нічого в нього не вийшло. Але не встигли ми й оком змигнути, як вона повернулася. І не сама. А зі своїм котом Матросом!

— Вона взяла його, щоб він позував? — здогадалася Евеліна.

— Саме так! Бо здоровішого кота, після того як його вилікував Олівер, у Ліреї немає. Величезний, смугастий, вгодований, поважний.

Губи Евеліни розтягнулися в усмішці, щойно вона уявила цього кота.

— Ох, треба було бачити Олівера, — Патті притиснула долоню до щоки й похитала головою. — Він так сяяв, що хоч сонце ховай. І весь острів сяяв разом із ним.

Матрос, щоправда, спершу вирішив показати характер. Він узагалі кіт норовливий. Сидіти спокійно категорично не бажав. Але Олівер щось прошепотів йому — і вусань раптом ніби усвідомив важливість моменту. Всівся, гарно склав хвоста і став сумлінно позувати.

— З тваринами Олівер завжди вмів знаходити спільну мову, — зітхнула Патті. — Це з юними особами протилежної статі в нього проблеми. Але тепер, коли їм разом доведеться ліпити скульптуру… хоч-не-хоч, а спілкуватися доведеться, — засяяла вона. — Розалінда, щоправда, ще не до кінця відтанула, але її погляд уже став теплішим — це всі помітили.

Патті на хвильку поринула в приємні спогади і навіть шумівкою стала працювати повільніше.

— Думаю, їм вдасться створити точну копію Матроса. Це буде приголомшливий сніговий кіт! — підсумувала вона. — Але Ліреї обов’язково потрібна хоча б одна романтична скульптура. І якщо Олівер та Розалінда втілюють ідею бургомістра з котом, то, може… — Патті глянула на Евеліну, — може, пан Греймонт із дітьми створить щось романтичне?

Евеліна опустила погляд у свою чашку.

— Шкода, — провадила далі Патті, — що він учора так багато працював і не встиг побувати з дітьми в сніговому містечку. Але коли викроїть час — напевно захоче, щоб і ти пішла з ними. Діти ж тепер від тебе ні на крок не відходять. І я думаю, Ліно, у тебе буде нагода підказати йому ідею скульптури, — підморгнула Патті.

Евеліна ледве стримала зітхання.

Патті, звісно, не знає, що Ейден узагалі не збирається вести дітей у снігове містечко — та й у будь-яке інше людне місце.

Думка про те, що всі ці заборони можуть бути марними, спалахнула з новою силою. Якщо всьому причина — дзеркало Рангвальда, то «ВОНО» пов’язане з особняком. Тоді саме за його стінами дітям безпечніше.