Розділ 5. Коли навіть скептики снідають романтично

Щойно Евеліна зайшла на кухню, одразу відчула, яке тут особливе повітря. Тепле, густе, трохи солодкувате, шоколадне. Патті чаклувала біля плити, а столик уже був накритий до сніданку.

Вони з Ейденом сіли одне навпроти одного, і їхні погляди жадібно спрямувалися до великої тарілки, що стояла посередині столу. На ній була викладена гора булочок: рум’яних, пухких, з хрумкою скоринкою.

Поруч — маслянка зі свіжим маслом. І три креманки з конфітюром: бурштиновим — мабуть, яблучно-грушевим; темно-рубіновим — зі смородини з чорницею; а третій був світлим, прозорим і виглядав спокусливо невинним.

Патті вручила їм по великій чашці й урочисто промовила:

— Ось. Сьогоднішній ранок просто створений для гарячого шоколаду, — вона злегка притиснула долоню до грудей і подивилася кудись над їхніми головами. — Сьогодні в повітрі Ліреї витає щось дуже-дуже романтичне. Ви ж це відчуваєте? Увесь острів відчуває!

Ейден, усе ще в стані «шоста ранку, лопата, сніг — і я вижив», звісно, не міг відреагувати інакше, ніж іронічним скепсисом.

— Романтичне? — перепитав він. — Сподіваюся, це не небезпечно?

Та попри весь свій скепсис, він із цілком задоволеним виглядом узяв булочку, розрізав її навпіл — і почав намазувати.

Евеліна зловила себе на тому, що дивиться на його руки з тією самою уважністю, з якою вчора стежила за Пихтиком, коли той бігав під кришкою від коробки. Тільки цього разу це було не тривожно, а… гастрономічно звабливо.

Бо Ейден намазував булочку з такою зосередженістю, ніби вирішував долю королівства. Спершу — масло. Товстим, правильним шаром, аби воно трохи розтануло й увібралося в теплу м’якоть. Потім — конфітюр. І не «трошки для вигляду», а з нечуваною щедрістю.

Евеліна не збиралася програвати цю битву, взяла свою булочку, розрізала… і повторила те саме.

Вона відкусила — і не втрималася: заплющила очі.

Скоринка тихо хруснула, всередині було ніжно, тепло, трохи солодко. Масло розтануло. Конфітюр… конфітюр вона обрала саме той — «невинний» — і тепер він безсоромно демонстрував характер: кислинка бадьорила, солодкість заспокоювала, а шматочки фруктів нагадували, що все справжнє повинно мати текстуру.

Ейден теж відкусив.

І тут сталося диво: в магістра, який ще хвилину тому бурчав про «цирковий шатер» і «лопату замість кави», на мить з’явився вираз обличчя людини, яка абсолютно щаслива й навіть не збирається цього приховувати.

Він майже… мружився від задоволення.

У Евеліни виникло кумедне внутрішнє відчуття: ось він, грізний королівський радник, а ось його слабке місце — булочка з маслом і конфітюром.

Патті тим часом узялася розповідати, яка новина номер один нині найбільше обговорюється в місті.

— Сьогодні зранку під балконом будинку Розалінди… з’явився напис на снігу.

Евеліна підвела погляд від чашки. Отже, Олівер наважився!

— Всього одне слово, — продовжила Патті, — але яке! — вона благоговійно зітхнула. — Найкраще слово у світі: «Кохаю»!

Евеліна уявила: морозний ранок, рожевий світанок і літери, що складаються в коротке слово. Справді — найкраще слово у світі.

— І що Розалінда? — з надією запитала вона.

— Я думаю, — Патті довірливо знизила голос, — вона щось відчула. Подейкують, сьогодні пані аптекарка трохи розсіяна. А Розалінда — ви б знали! — вона ніколи не буває розсіяною. Але уявіть собі, вона навіть… — Патті широко розплющила очі, явно смакуючи драму, — ледь не продала рибалці Гансу м’ятну мікстуру від кашлю, хоча той просив «щось від бліх для свого собаки».

Ейден хмикнув.

— Тепер усе зрозуміло. Блохи в собаки — дуже романтично.

— Еге, ваша світлосте! — Патті сплеснула руками. — Ви б не іронізували, якби знали, як безнадійно закоханий бідолашний Олівер! І як важко завоювати серце Розалінди! Але сьогодні… сьогодні щось має статися. Усе місто чекає.

Евеліна раптом відчула дивне, приємне тепло: наче вона вже стала частиною життя острова й навіть трішечки підштовхнула це життя в правильному напрямку.

Патті тим часом вела далі:

— Вся надія на те, що сьогодні оголосять початок конкурсу снігових скульптур! Пан Тосс уже розпорядився розбити на ділянки спеціальне поле в сніговому містечку. Поле — з недоторканим снігом.

Еліот Тосс, наскільки пам’ятала Евеліна, був міським головою Ліреї.

— А навіщо поле розбили на ділянки? — поцікавилася вона.

— Кожна команда отримає свою ділянку, де й будуватиме снігову фігуру. І ви навіть не уявляєте, який він хитрун, наш міський голова. Одну з ділянок він вирішив виділити команді, яку назвав «Здоровий кіт».

— «Здоровий кіт»? — перепитав Ейден.

Він навряд чи розумів, що до чого, а от Евеліна вже починала здогадуватися.

— Так! — кивнула Патті. — На думку пана Тосса, у команді з такою назвою обов’язково мають бути аптекарка і ветеринар. Розумієте? Якщо Розалінда погодиться… це вже щось означатиме. А якщо вони ще й разом ліпитимуть скульптуру… — Патті мрійливо закотила очі, — тоді неодмінно станеться щось романтичне.

Евеліна ледь стримала усмішку. Пане Тоссе, та ви, виявляється, не просто бюрократ. Ви — бюрократ із душею драматурга.

— Цікаво, яку скульптуру вони створять, — задумливо сказала Евеліна.

Ейден припустив:

— Мабуть, здорового кота.

— Це неоригінально! — миттєво відрізала Патті. — Щороку обов’язково є кілька котів. Я впевнена, що Олівер і Розалінда виліплять щось… дуже романтичне.

І тут вона раптом повернулася до Ейдена й поцікавилася:

— А ви, ваша світлосте? Ви вже придумали, яку скульптуру будете ліпити?

— Я? — спантеличився Ейден.

— Авжеж! Ви та діти! — Патті сказала це так упевнено, ніби було очевидно, що вони братимуть участь у конкурсі. — Пан Тосс розпорядився виділити родині Греймонтів одну з найкращих ділянок.

Евеліна помітила, як в Ейдена на мить змінилося обличчя. Не різко — він узагалі не з тих, у кого емоції вириваються назовні. Але вона вже навчилася вловлювати ці тонкі зміни: ледь помітну напруженість в плечах, надто рівний вдих і погляд, що став трохи… гострішим.