Розділ 5 . Секрет мого імені

Кажуть, що ім'я — це перший подарунок, який людина отримує в житті. Іноді воно стає картою, яка веде тебе до самої себе. Мене звати Ганна Лебюк, і це не просто рядок у паспорті. Це міст між минулим і майбутнім.

​Ганна Перша: Сила коріння

​Моя прабабуся теж була Ганною. Я ніколи не бачила її на власні очі так, як бачу зараз вас, але я відчуваю її щоразу, коли беру до рук ручку. Кажуть, вона мала дивовижну силу — не ту, що рухає гори, а ту, що тримає родину.

​Вона знала мову трав, вміла слухати тишу і пекла хліб, який пахнув спокоєм. Її ім'я було синонімом витривалості. Коли мені важко писати складний розділ або коли в школі здається, що все йде шкереберть, я просто згадую: я — Ганна. Я маю її ім'я, а отже, я маю її силу. Вона — мій фундамент, моя перша сторінка, з якої почалася наша спільна повість.

​Ганна Друга: Крила слова

​А тепер є я. Ганна Лебюк — письменниця, захисниця сердець і людина, яка бачить магію в шістьох котах. Якщо прабабуся була моїм корінням, то я — її гілки, що тягнуться до зірок.

​Моє прізвище — Лебюк — звучить для мене як початок польоту. У ньому є щось від лебединого крила і щось від затишного дому. Я пишу книги на Букнеті, створюю світи про магічні академії та перевертнів, і іноді мені здається, що прабабуся сидить десь поруч на хмаринці, поправляє окуляри й каже: «Пиши, Ганнусю, пиши. Твої слова — це наші спільні сни».

Спадковість

​Між мною й нею — десятки років,

Сотні світанків і тисячі кроків.

Але в моїм імені — тепле відлуння,

Нашої пам’яті світле суцвіття.

​Я Ганна — і в цьому мій щит і опора,

Я чую її у шепоті бору.

Вона дала силу, я дам — крила слову,

Щоб нашу історію бачили знову.

​Лебюк — це не просто, Лебюк — це родина,

Це серця частинка, це мрія єдина.

Я пишу цей літопис для нас обох,

Хай слово моє не торкається мох!