Глава 19. Кутюр із присмаком чаклунства

Глава 19. Кутюр із присмаком чаклунства

Вечір був у розпалі. Гості з’їхалися зі всієї країни, заповнивши великий порожній будинок голосами, дзвіном бокалів та гучним сміхом. Із незрозумілої причини обмивати новий маєток її останнього чоловіка зібрався весь бомонд. Хоча Віра й керувала будівельними роботами, підбирала меблі та оздоблення кожної кімнати, назвати цей дім своїм вона так і не змогла. Як вона не старалася, надто вже він відрізнявся від її бачення світу. 

Так, Віра любила розкіш, дорогий декор та вишукані речі. Власною перемогою вона вважала успішну відмову Йосипа від класичного циганського бароко, що часто-густо супроводжує всіх багатіїв. Витративши неймовірну кількість часу на дизайн інтер’єрів, вона досягла потрібного візуального ефекту, але внутрішньо їй усе ще чогось бракувало. 

Коли ти у шлюбі з чоловіком, який обертається в колах, наближених до влади, завжди треба бути готовою, що просте барбекю перетвориться на справжній світський прийом. Дизайнерські вбрання з останніх колекцій Gucci, Balenciaga, Loewe, Miu Miu, Ruslan Baginskiy, Saint Laurent майоріли просторою залою, виколюючи очі показовим блиском. Тут було все, що Віра ненавиділа всім відьомським серцем: збіговисько багатих дуреп та пихатих павичів, які здатні влаштувати ярмарок марнославства з будь-якої події. 

Та все ж виглядати треба було відповідно. Дати шанс гламазонкам чесати язиками за її спиною? Ніколи. Відкинувши солодкі думки одягнути шкіряну косуху з шипами від Diesel поверх безсоромного мереживного пеньюара, Віра вирішила не шокувати публіку тендітних багатіїв. Йосип був у захваті від її забобонів, але всьому є межа. 

Жінка зайшла в гардеробну кімнату та пробіглася очима по вішалках. Потерті черевики Stile на важкій подошві дивилися на неї оббитими металом носками, тому вона сховала їх у коробку, щоб не бентежили душу. У журналах, які читає пустоголова помічниця її чоловіка, писали, що Cavalli непогані цього сезону. 

Стиль Y2K відьма чудово пам’ятала та ненавиділа. Від леопардових принтів, які знову увійшли в моду після смерті кутюр’є, у неї сіпалося око, але одна сукня все-таки припала до смаку — чорна, з глибоким декольте та шлейфом, мов хвіст русалки. 

Раніше на таку треба було відкладати не один місяць, а то й рік. Тепер вона просто махнула банківською карткою по терміналу, ніби чарівною паличкою — і все. Він навіть не помітив витрат у бутіку, хоча вона відчайдушно намагалася за допомогою покупок звернути на себе увагу. 

Навіть збиралася замовити сукню від McQueen, щоб випробувати рівень щедрості Йосипа, та рука не піднялася. Мати гарний вигляд — це одне, а підчепити вірус марнотратства — зовсім інше. 

«Мабуть, я повинна радіти. Більшість не може собі такого дозволити», — подумала вона, згадавши дівчат. 

Дівчата… У глибині душі вона вже тричі прокляла момент слабкості, коли піддалася на вмовляння Йосипа влаштувати прийом під час літнього сонцестояння. У це свято Сонце наділяє силою будь-кого — треба лише знати, як попросити. Магія разом із променями розливається світом, проникаючи в кожну щілину. Зазвичай Віра надавала перевагу тіням, проте сьогодні був інший випадок. Без світла не існувало б і темряви, отже, варто відзначити пік його величі. 

Але особливим, навіть священним, цей вечір був тільки для неї. Йося нічорта не розумів у шабашах та зовсім не вірив у магію, сприймаючи ремесло Віри як дивакувате екзотичне хобі на кшталт йоги, дихання маткою чи медитацій. І чомусь саме це в ньому відьму й зачепило. Її чоловік був звичайним, приземленим, практичним і дуже її кохав. По-справжньому, щоб там собі не думали інші. 

Сумно поглянувши на заздалегідь приготовлені наряди для подруг, вона з ніжністю провела по них рукою. Червона сукня-футляр мала зробити фарбовану білявку Ніку схожою на ікону стилю Мерилін. Веселий комбінезон із блискітками в стилі бохо підійшов би до рожевих локонів Віки, додавши богемної естетики. І нарешті — шовкова сукня з корсетом для Валі. У ній будь-яка дівчина відчула б себе Попелюшкою. Колись же треба зав’язувати з діловими костюмами. Ні, ну справді — скільки можна? Життя — це не тільки ділові зустрічі та перемовини з постачальниками. 

«Вони обов’язково їх вдягнуть, коли повернуться», — пошепки пообіцяла собі Віра, склавши подарунки у фірмові пакети з брендовими логотипами. 

Кинувши погляд у дзеркало, вона освіжила на губах помаду і, трохи подумавши, вирішила додати в образ перчинки. Ошийник зі сріблястими шипами та червоними коралами з останньої колекції Cavalli навряд чи сподобаєть публіці. Занадто неформально, занадто зухвало… Але хіба не за це вона сподобалася Йосипу? Намисто навіть у каталогах ще не з’явилося. Невідомо, де його відкопала помічниця чоловіка, але Віра була в захваті від цієї коштовності. Ну хоч на щось це біляве стерво виявилося спроможним. 

Асистентка Йосипа була наче більмо на оці, якого ніяк не вдавалося позбутися. Вони з Вірою перетиналися нечасто, та, незважаючи на взаємну особисту неприязнь, дівчина сумлінно виконувала свої обов’язки. Пухлі губки іноді кривила, коли отримувала, на її погляд, безглузді завдання, але роботі це не шкодило. Була тільки одна проблема. Віра ніяк не могла запам’ятати, як її звуть. Ніби й до старості ще вдосталь часу, і ім’я не складне, та чомусь воно постійно вислизало з пам’яті. 

«Ну і біс із нею, аби під ногами не плуталася», — прошепотіла Віра, спускаючись крутими сходами.