Глава 16. Скільки важить правда?

Глава 16. Скільки важить правда?

Як я й розраховувала — всі замовкли, втупившись у мене здивованими очима. Для того, щоб відьмі чи чаклуну привернути до себе увагу, не потрібна особлива магія. Кожен із нас і так наділений вродженою харизмою, яку важко ігнорувати звичайним людям. Тому все відбувається якраз навпаки: достобіса сил витрачається кожного разу, щоб відвести чужі очі від справ, які їх не стосуються. Менше бачать — краще сплять ночами і не вступають в релігійні секти, що переслідують нас. Хоч ми й переросли середньовіччя, але такі «спілки за інтересами» досі існують.

Але в цьому правилі існують винятки. Наша харизма не діє, якщо людина вже перебуває під впливом інших чар. Наведу приклад: ущент заповнений нічний клуб, і ти — не найвродливіша дівчина в черзі за коктейлем. Так, на жаль, таке теж трапляється. Заклопотаний бармен просить зачекати, бо пускає бісики дівулі позаду тебе. У підсумку вона отримує безкоштовний май-тай за авторським рецептом, а ти ще пів години очікуєш свій нещасний джин‑тонік. Отже, що робити в таких випадках?

Є одна хитрість, якою зі мною по секрету поділилася Вірка. Якби я кричала, мов істеричка (або, скажімо, Валя), слізно благала вислухати (як це регулярно робить Вікуся), то мене б відверто ігнорували (так само, як і їх). Тиша настає лише у випадках, коли ти вкладаєш в слова певну вагу. Так, не буду заперечувати: вплив на розум людей можна порівняти з втручанням у їхнє особисте життя чи навіть у персональну вигоду. Але який ще вибір лишається? Хіба правда не повинна мати найбільшу вагу у питаннях етики?

Саме це я й зробила. Подумки перетворивши просте питання на кам’яну глибу, я скинула її на голови всіх присутніх. І це подіяло. Чотири пари очей, відьомських та звіриних, мовчки дивилися на мене, очікуючи продовження. Перший крок було зроблено, отже настав час робити наступний.

— Давайте так, — запропонувала я. — Не знаю чому, але вже зрозуміла, що ви цю тему обходите. Пропоную quid pro quo. Ми розкажемо свою історію, а ви — свою. Згода?

— «Квід», що? — перепитав Сірко. — Це якесь закляття на кшталт «абракадабри» чи з сленг бухгалтерів?

— Скоріше юристів, бо лише медицина та Феміда досі розмовляють латиною. Тому, мабуть, і перші, і другі погано розуміють інших. Перекладається як «послуга за послугу» — рівноцінний обмін або взаємна допомога, коли одна сторона робить щось для іншої в розрахунку на аналогічну дію у відповідь, — пояснила Мар’яна. — Але ти забула, відьмо: щоб щось вимагати, треба мати щось цінне.

— Я пропоную лише найцінніше — правду, — спокійно відповіла я. — І саме її прошу від вас.

Зіниці очей Валі здивовано розширилися. Я блефувала, і подруги це розуміли. Ніякої правди в мене не було — як, зрештою, і в них. Ніхто з нас і гадки не мав, чому ми тут, для чого, і що від нас хочуть невідомі сили. Головне, щоб запах моєї брехні не відчули носи перевертнів. Здається, один точно купився.

— Може, вип’ємо ще, а завтра розійдемося кожен по своїх справах? — обережно запропонував Сірко.

— Боюся, це не стане вирішенням ані наших, ані ваших проблем, — похитала я головою. — У кращому випадку ми повернемося назад і просто змарнуємо час, а в гіршому… — я осіклася.

Що буде в гіршому, я не знала, та, здається, це зрозуміли перевертні і, на мій подив — Вікторія. Дівчина відкинула веселі рожеві прядки та серйозним голосом продовжила мою думку.

— Ви ж не просто так сюди приїхали? Ми також не дарма тут опинилися. Що не так із тим хлопцем?

— Що саме привело тебе до думки, що вас хтось чекав? — зверхньо відповіла Мар’яна.

— Жартуєш? — посміхнулася я. — Ми й п’яти хвилин не пробігли лісом, а подолали з десяток кілометрів. І куди привела нас стежина?

— Серед безлюдних хащ «випадково» на когось натрапити — велика вдача, — кивнула Валя. — До того ж, це не я відмітила, що ймовірність зустріти в лісі механіка з барменом майже така сама, як і космонавта.

— Магія якась! — іронічно примружила очі Віка. — Перевертні не вміють відкривати таємні стежини, отже це був хтось інший. Хтось владний та могутній. Ми втрьох такий фінт провернути не в силі, навіть при великому бажанні.

— Нас хтось сюди привів, але ми не розуміємо навіщо, — додала Валя. — Хоча б натякніть! Може, ми можемо вам допомогти чи ще щось?

На мою думку, пропонувати допомогу малознайомій парочці перевертнів було помилкою. Хто знає, яка в них біда? Прийнята пропозиція може стати магічним контрактом, який важко буде виконати та ще важче розірвати.

— Отже, на це була чиясь воля, — кивнула я, потайки штовхнувши Валю в бік. — У кожного чорта повинен бути хазяїн. Бісеняті й на думку не спаде сваритися з трьома відьмами без причини. Вони бережуть свої ріжки та інші частини тіла, як зіницю ока, і ніколи не нападають на сильніших.

— Ні-ні, не може такого бути, — захитав головою Володька. — Щоб такий, як він, із чортами водився? Нісенітниці!

— А «такий, як він» — це який? — примружила очі Вікторія.

— Дівчата, — плеснув у долоні здоровань. — Я ж уже казав: Микита не місцевий і не знає тутешніх законів. Водитися з нечистю він ніколи б не став. Йому це не за статусом.

Мар’яна скривилася від почутих слів і штовхнула брата ногою. Я відразу зрозуміла: велике м’язисте базікало не вміє тримати під контролем не лише прутня, а й язика.