Глава 15. Чий пристріт? Відгукніться!

Глава 15. Чий пристріт? Відгукніться!

— Та пийте ви що хочете! — голосно вигукнула Валя, розлякуючи птахів, — Тільки після того, як довезете мене до цивілізації! 

Зграйка жовтоголових вівчариків прокинулися віді сну та з невдовленим цвіріньканням перелітіла на інше дерево подалі від нашої галявини. На їх погляд там було безпечніше і ніякі навіжені відьми не псували вечір.

— Від однієї чарки нічого не трапиться, — зневажливо кинув Сірко. 

— Після однієї, може й ні, — мугикнула Мар’яна. — Тільки нагадай, коли це пан навчився зупинятися на першому келиху? Я щось такого вже давно не бачила. 

Хлопець ображено глянув на сестру, аж очі заблищали, але змовчав. Вочевидь, дівчина знала, про що казала, і парувати йому було нічим. 

— Однієї автотрощі мені на сьогодні вистачило! Дві вже буде перебір, — підтримала її Валя. 

— Ніяких автотрощ! — суворо глянула на брата Мар’яна. — Я надто довго працювала над своєю крихіткою, щоб п’яний бовдур в’їхав на ній в дерево. 

Я кинула оком на «крихітку», яка насправді була кремезним монстром із повним приводом, і лише хмикнула. Jeep Grand Cherokee початку дев’яностих — не рідкість. Якщо лисиця його береже, то для цього є якісь причини. 

Тим часом обидві дівчини перегородили шлях до автівки, і хлопцеві нічого не залишалося, як відставити пляшку. Ти диви! Тільки-но були ладні одна одній волосся повиривати, а зараз виступали єдиним фронтом у боротьбі за тверезість. Взірцевий приклад жіночої солідарності та здорового глузду. 

— І як мені з дівчатами знайомитися з такою настирною сестрою? — прошепотів він собі під ніс, жбурнувши в дівчину ключи від машини. Та вправно їх зловила, сховала в кишені та в’їдливо посміхнулася:

— Як і завжди у твоєму занюханому барі. Чи ти вже всіх місцевих кобилок об’їздив і наважився підкотити до міських краль? — підняла вона чорну брову. — Ти диви, Вовчику, вони норовливі й не звикли до твоєї тваринної харизми. 

Це було грубо. Якби мій брат таке ляпнув, то вже отримав би на горіхи. У всього має бути межа, навіть серед родичів. Я б точно не втрималася й відповіла дівчині, але зараз хотілося нарешті добратися хоч кудись, крім лісових хащ. Ключі були в неї, отже хай каже, що забажає, аби тільки вивезла нас звідси. 

Сонця вже давно не було видно крізь розлогі крони дерев. Повітря значно посвіжішало, а комарів стало відчутно більше. Не треба було й витягати телефон, щоб зрозуміти — почалися сутінки. Святковий день плавно перетікав у святкову ніч, і це була не та компанія, в якій я хотіла зустріти рівнодення. Навіть попри всю харизму Вовчика. Сподіваюся, ніхто з присутніх не побачить її на власні очі. 

— Та пішла ти, — вилаявся він і сам попрямував до автівки. 

Старий Cherokee бачив і кращі часи. Попри доволі непоганий на свій вік стан, авто виглядало відверто старим. Чи, може, краще сказати — олдовим? Слово «ретро» ще рано вживати, навіть якщо тачка пробігала нашими дорогами пів століття. Вірі б така точно сподобалася. Стара техніка краще за нові автівки справляється з перепонами на побитих дорогах і має… Як же правильно це висловити? Вона має свій індивідуальний стиль. 

Грюкнувши скрипучими дверима, хлопець завалився на переднє сидіння й обурливо пирхнув:

— Вас довго чекати? 

Мар’яна закотила очі, пробурмотіла щось про гормональних підлітків і махнула рукою. Пожитків у нас із собою не було: всі сумки залишилися біля Porsche в полі, за кілька кілометрів звідси. Тож ми з дівчатами вмостилися на заднє сидіння й весело гомоніли між собою про всілякі дурниці. Тим часом Мар’яна залила вогнище водою з пляшки, застібнула блискавку на палатці та повісила похідні рюкзаки на гілку одного з дерев. 

— Не хвилюєшся, що хтось може вкрасти? — спитала Віка, коли дівчина зайняла місце водія. 

— Анітрохи, — похитала вона у дзеркало заднього виду. — Це місце нам колись показав батько. Щось на кшталт безпечного простору, де ми могли перевтілюватися далеко від людських очей. Нуль туристів, жодних доріг поруч і повна свобода дій. Якщо не знати шляху, то сюди не дістатися. 

— Головне, щоб можна було звідси вибратися, — мугикнула Віка.

Знаєте, чому люди у всі часи не любили провидців? Пращурів Вікусі виганяли з сіл, закидували камінням, а іноді й палили разом з хатами. Найгірше те, що таке траплялося не лише через передбачення жахливих подій чи моторошні видіння. Часто-густо вистачало однієї фрази чи дрібного слова, на яке ніхто з наших і уваги не звернув би. Та прості люди у всьому знаходять символи, знаки долі й прихований зміст. Колись їм сказали, що диявол ховається в деталях, і народ почав знаходити його навіть там, де рогатим і не пахло. І палити нас замість нього. Хвостатий виродок. 

— Дідько! — вкотре вигукнула Мар’яна, вдаривши руками по керму. 

— Допомогти? — спитав у неї брат. 

— Твої нові подружки вже допомогли, — кинула вона, вилізла з машини й відкрила капот. 

— А ми тут до чого? — не витримала Валька. 

Відповіддю нам послужив обірваний трос. Не знаю, що це повинно було доводити у думках Мар’яни, та вона продемонструвала його нам, ніби головний доказ на пленарному засіданні районного відділення інквізиції.