Глава 8. Камінь доріг

 Глава 8. Камінь доріг

— Добре, що я підготувалася, — радісно белькотіла Вікторія, дістаючи зі свого безмежного рюкзака всіляке відьомське приладдя.

Тепер я зрозуміла, що за «цеглу» вона туди заштовхала. На цілий езотеричний магазин може й не вистачило б, але на етнічному фестивалі чи в інста-крамниці з продажу всіх цих речей можна було б непогано заробити. Мішечки з усілякими травами, вощені свічки з рунами, ловці снів, ляльки‑берегині, відьомські драбини, прикрашені натуральним камінням, від барвистого кварцу до насиченої яшми, і багато чого ще було обережно викладено на траву. Серед цього розмаїття найдивніше було побачити пляшку з зеленою настоянкою. 

Роздивившись це буяння кольорів, я захоплено прошепотіла: 

— Ну ти й даєш! Тут не тільки повноцінний вівтар можна розкласти, а й цілу ритуальну кімнату оздобити.

— А потім обмити її разом із Зеленою Феєю, якщо я не помиляюся, — всміхнулася Валька, взявши в руку пляшку зі смарагдовою рідиною всередині. — Сама робила? 

— Трави підбирала та настоювала самотужки, а за перегонку довелося домовлятися з лаборантами кафедри біології та хімії. Я їм реферати з мови, а вони мені за це могорич, — розквітла подруга й одразу спохмурніла. — Справжній Зелений Змій мені не по кишені, а той, що продається в магазинах — чиста хімія. Тож довелося викручуватися. 

— Бартер процвітає, — з розумінням кивнула я. — Мало який напій оповитий такою кількістю таємниць, легенд та чистого чаклунства, як абсент. Завдяки полину абсенту приписували здатність відкривати третє око, викликати видіння та дарувати натхнення, недоступне звичайним смертним. З якого дива ти вирішила його спробувати? Куди поділася боротьба за здоровий спосіб життя?

— Абсент — це напій богів, тобто наш, — загадково посміхнулася Вікторія. — Він мені потрібен для ритуалу та як підношення силам у святкову ніч. Та й від одного келиха нічого не буде. 

— Погано ти знаєш Зелену Фею, люба. Ця крихітка завжди була символом богемної свободи та небезпечної спокуси, — серйозно промовила Валька, повернувши пляшку на землю. — З нею можна полетіти далеко й надовго вже від єдиного келиха. 

— Навіщо ти все це тягнула з собою? — вирішила я перевести тему, на всі очі розглядаючи червону свічку із золотистою руною добробуту. — Впевнена, що з грошима Йосипа‑Босого на Віриному подвір’ї можна цілий свічний завод побудувати. Чи ти гадаєш, що у неї на дачі немає запасів для проведення шабашу? 

— Це не для шабашу, а для мого бізнесу. Хотіла благословити в святковому колі та продавати, — відповіла дівчина, прибираючи з обличчя фарбовані прядки. — Я ж на літо їду на море працювати, а там такі речі швидко розходяться. 

Від цього одкровення в мене мало не відвалилася щелепа. Поки я намагалася підібрати слова, Валя вже хазяйновито рилася у Вікиних запасах.

Швидкими впевненими рухами, її пальці перебирали сушені листки, квіти та корінці, від яких здіймався легкий аромат. До запаху зеленої трави додався гіркуватий полин, солодкуватий чебрець та терпкий звіробій. Від цієї суміші на душі стало легше. Ми тут, ми живі, і ми все ще відьми, а отже — впораємося з усіма негараздами. А щодо грошей за ремонт поламаної тачки — попрошу безвідсотковий кредит у своєї директриси. Вона жінка нормальна, у біді не покине.

— Так то ж декор, а не справжня магія, — подруга з недовірою розв’язала наступний мішечок, понюхала та гучно чхнула. — Яка бридота, аж очі пече!

— О! Ти так само чхала від Микити, — зраділа я, відібравши трави у подруги. — Що в мішечку?

— Шматочки лишайників, — знизала плечима Віка. — Їх із давніх часів носять із собою для захисту в дорозі від лихого ока.

— Щось я не помітила, щоб він якось подіяв, — скривилася подруга, потираючи ніс. — Може, й нічого поганого не станеться, якщо ти їх будеш продавати.

— Він не подіяв, бо я не встигла проказати над ним замовляння! — вигукнула Віка, вихопивши з моїх рук трав’яне саше.

— Але ж це особиста вигода, — обережно промовила я. — Ти ж знаєш правила: магію не можна використовувати задля власного…

— Правила? — розреготалася Вікторія. — Ти за допомогою свого дару знайшла нову роботу, Валя стала керівником відділу, а Вірка проміняла мітлу на новенький 911! Чи тільки я повинна залишатися вічно бідною студенткою?

— Це різні речі… — почала я, та язиката Валька мене перебила.

— Не порівнюй мух із котлетами, — похитала головою подруга. — Ніка так само не може перестати бачити суть предметів, як і ти — майбутнє. Я стала керівником, бо пахала, як коняка багато років, без сну та відпочинку, а про Віру ти сама казала, що ніякі чари вона не використовувала.

Якщо бути відвертою, то я прекрасно вміла не бачити «невидиме». Або, краще сказати, — не помічати. У стосунках я була сліпа, мов кріт. Могла прогледіти всі червоні прапорці, про які так багато пишуть у Threads, навіть коли була ними оповита з ніг по саму маківку. Про себе Валька також кривила душею. Може, дар відьми і не став вирішальним фактором, але я точно знала, що вона прикликала грошові потоки у свій відділ. Звичайно, товари самі себе не продадуть і договори не підпишуться, але коли на тебе звертають увагу владні люди — це вже велика частина успіху.