Глава 4. Лис Микита

Глава 4. Лис Микита

Повітря пахло солодкими квітами, мокрою землею та свіжоскошеною травою. Цей аромат вкривав мене м’якою ковдрою й зігрівав зсередини, даруючи спокій. Ніяких хвилювань — тільки ти і темрява, яка пахне ромашками. Що може бути краще? 

Вперше за багато місяців я не знала, де зараз знаходився мій телефон і чи всі вхідні повідомлення прочитані. А головне — мені було на це байдуже. Відчуття повної свободи від повсякдення здалося напрочуд солодким маревом, яке не хотілося втрачати. Нікуди не треба було бігти, збирати валізи чи бронювати квитки на потяги, які ніколи не встигають приходити за графіком. Забувши про їжу та сон, не доводилося планувати нескінченні подорожі, які не мали жодного сенсу, чи шукати дешеві хостели, щоб бодай куди скинути свої речі. 

Якщо я померла, тоді незрозуміло, чому янголи гучно співали хорали під електрогітару, ще й щедро перекрикували один одного відбірною лайкою. Це в них нагорі так прийнято зустрічати померлих відьом? Чи святоші правду кажуть, що кожна моя сестра та брат заслуговують лише на пекло? Неможливо… У місці, де смажаться в котлах Шуберт та Кобейн, не може грати подібний слоп. 

Марево забуття перебив ниючий біль у ребрах, і я зрозуміла, що не померла. Від шуму в голові довелося розплющити очі, щоб хоч якось розібратися в ситуації. Відповідь знайшлася швидше, ніж я очікувала: навколо Porsche бігала перелякана Валька й голосила так, ніби їй терміново потрібно було викликати швидку. 

Хаос усього, що відбувалося на галявині, вдало підкреслював кавер доволі відомого трека з дев’яностих у дуже дивному виконанні. Якби спочилий Озборн почув це знущання над своїм «Hellraiser», то повстав би з могили. Ні, не в ролі передвісника апокаліпсису, а щоб особисто влаштувати саундчек. 

— Хіба він не застарий, щоб вважатися голосом мілленіалів? Ми ж наче це радіо увімкнули, — спитала я у всесвіту перше, що спало на думку. 

— По‑перше, не старий, а легендарний. А по‑друге, це не з нашої машини грає, — відповів мені всесвіт спокійним голосом Вікторії. — По рафінованому вокалу одразу зрозуміло, що пісню згенерували за допомогою ШІ. Оззі ніколи б так чисто не заспівав. Дуже популярний тренд у TikTok останнім часом. Хіба ти ніколи не чула?

Повернувши голову, я відразу про це пошкодувала. Ось що-що, а різких рухів варто було уникати. За кілька кроків позаду мене, на зеленій траві, сиділа Віка та крутила в руках польову ромашку. 

— В мене немає ТікТоку, а вокал Озборна прекрасний з усіма його вадами, — пробурмотіла я, воліючи згадати останні хвилини поїздки. — Що сталося? 

— Ми ухайдокали Вірин Porsche, — спокійно відповіла дівчина, замріяно дивлячись кудись у далечінь. 

— Що?! Всі цілі? — перелякано вигукнула я, вскакуючи на ноги. 

Світ почав стрімко обертатися, в очах заблимало, і я повільно осіла на землю поруч із подругою. Наче ж пристібалася? А кажуть, що в німецьких тачках краща система безпеки. 

— А ти чого така спокійна? — не зрозуміла я, поступово приходячи до тями. — Вірка нашу шкіру пустить на обкладинку для нового гримуара, а її коханий поставить на лічильник! У нього ж на пиці написано, що статки Йосип-Босий заробив не найчеснішим шляхом. Я таких нуворишів, як він, десятками бачила — і всі однакові. Звідки будемо гроші на ремонт брати? 

— Потім подумаємо, це зараз не головне, — легковажно відмахнулася дівчина. 

— Ти головою вдарилася, чи поки мене вирубило подалася в буддистки? — не зрозуміла я. 

— Головою вдарилася якраз ти, і доволі сильно, але я зашепотіла рану. Трохи поболить, та пройде за кілька днів. Подушка безпеки не спрацювала. Ось і вір цим німцям та їхнім стандартам якості, — пояснила вона. — Краще глянь, як він терпляче Валькіну істерику витягує. Хлопчина має сталевий стрижень, я навіть заздрю. Самій вже хочеться дати їй смачного ляпаса за цю виставу, а він нічого — тримається. Приємно бачити, що якщо померла романтика, то лицарство живе та процвітає. 

— Про кого ти говориш? — не зрозуміла я, вдивляючись у понівечену автівку. 

З-за погнутого капота Porsche спочатку визирнула чиясь голова в потертій джинсовій панамці, а потім і кремезне тіло незнайомця. 

— Я ж кажу вам, дівчино, заспокойтеся! — вигукнув дебелий володар панамки. — Все з вашою автівкою нормально, це лише подряпини. Відшліфуєте, і буде як новенька. 

— Чого тоді не заводиться, якщо, як ви кажете, з машиною все гаразд? — загарчала Віра диким звіром, схопившись руками за голову. 

— Я не фахівець, але здається, карбюратор води наковтався, — знизав він плечима, кинувши оцінюючий погляд на чорний Porsche. — У цього красеня низька посадка. Навіть порівняно неглибока калюжа, яку інші проїдуть без проблем, для заниженої машини може стати критичною. А ви пірнули — дай Боже! Сам він не просохне, треба евакуатор викликати. 

— Як? Як викликати? В цій клятій місцині зв’язок не ловить! — вигукнула дівчина, витягнувши ні на що не спроможний смартфон. — Чи нам евакуатор у полі гукати? 

— Чого ж у полі? — зам’явся хлопчина та спробував її розрадити. — Я вас на своїй колимазі можу до селища дотягнути причепом, а там розберемося.