Розділ 6. Аристократія на вільному випасі. (8)

Ранок настав занадто тихо. Сонце звично підіймалося над Сонячною Лощиною, освітлюючи подвір'я маєтку, але повітря здавалося густим і нерухомим. Ніхто не сміявся, не було чути звичного брязкання відер чи перегукувань.

Вівіан повільно вийшла на ганок, кутаючись у теплу шаль. Вона зупинилася на верхній сходинці і завмерла. При світлі дня наслідки нічного кошмару виглядали ще більш погано - поламані секції нового паркану, розкидані і вгрузлі в землю кинджали й  пошматовані мечами лози дикого винограду, які мляво звисали з альтанки. Земля навколо кущів смородини та ожини була глибоко перекопана покрученим корінням, наче тут пройшовся плуг.

Вівіан обхопила себе руками. Дивлячись на цей погром, до неї по-справжньому дійшло... що все це зробила вона. Яка дикість. 

Вона перевела погляд на підвіконня літньої кухні, куди ще вдосвіта перенесла Жоржика. Взагалі-то його законне місце було нагорі, у її спальні. Але після цієї ночі вазон поводився так, наче в нього стався напад панічної прив'язаності. Щойно вона намагалася піти, Жоржик починав так відверто й жалібно схиляти стебла до дверей, ніби буквально вимагав, щоб господарка постійно залишалася в його полі зору. Довелося забрати з собою на перший поверх.

Зараз бідолаха виглядав так, ніби щойно пробіг добовий марафон без води: його зазвичай пружні зелені листочки знесилено опустилися, майже торкаючись глиняного горщика.

Вівіан підійшла ближче і вдячно, дуже обережно погладила один із зів'ялих листків.

Тишу порушив рип воза. Вівіан підняла голову – до маєтку, не чекаючи жодних запрошень чи наказів, сходилося село.

Тесля Торек уже мовчки розкладав інструменти біля потрощеного паркану. Кілька чоловіків, тихо перемовляючись, знімали з петель вибиті задні двері, щоб поставити нові. Староста Ровен діловито визбирував стріли, а біля літньої печі жінки вже розводили вогонь, встановлюючи величезний казан для юшки.

Вівіан поспішно спустилася зі сходів: 

– Та я ж... вам не потрібно... я сама...

Ровен випростався, зібравши розкидану зброю, і суворо майже по-батьківськи перебив: 

– Мовчи вже. Сьогодні ти нічого не робиш. Сядь і дихай.

Вівіан відкрила рота, щоб заперечити, але закрила. З очей раптом самі собою ледь не покотилися сльози. І вкотре вона дозволила іншим подбати про себе.

А от коли з будинку трохи згодом вийшла Ліліана, на подвір'ї раптом запала така мертва тиша, якої не було навіть під час нічного нападу. Торек випустив із рук пилку, яка з гуркотом упала на дошки. Чоловіки, що несли двері, так і завмерли з ними в руках, а Марла мало не перекинула казан із юшкою.

Після нічних криків гвардійців про “захист Її Високості”  всі карти були розкриті. До селян нарешті дійшло, ХТО саме останні тижні жив серед них. Вівіан аж шкірою відчула, як у повітрі пролетів колективний мислений жах: Сонячна Лощина дружно згадувала, як вони змушували кронпринцесу імперії перебирати цибулю, мести ганок і місити тісто. За виразом обличчя Ровена було чітко видно, що він подумки вже обживав камеру в столичній катівні й приміряв ешафот.

Ліліана, яка й без того виглядала прибитою через величезну важку провину, помітила це загальне заціпеніння. Вона винувато перекусила губу, не знаючи, куди подіти руки, і швидко попрямувала до єдиної людини, з якою могла дихати нормально.

Вона підійшла до Вівіан, яка сиділа на вцілілій лаві, і довго мовчала, дивлячись на свої пальці. Селяни позаду вдавали, що дуже зайняті щепками на траві, але слухали так, що аж вуха заверталися.

– Мені дуже шкода, – тихо промовила дівчина. 

– Через що? – Вівіан підняла на неї втомлений погляд. 

– Через мене... вам ледь не...

Вівіан не дала їй договорити. Вона взяла холодні долоні Ліліани у свої, демонстративно ігноруючи титули, від чого Ровен неподалік судомно сглотнув. 

– Через вас? Ліліано... якби не ви, я б ніколи в житті не дізналася, що я взагалі так вмію.

Принцеса підняла повні сліз очі. 

– Ми всі живі, – твердо додала Вівіан, стискаючи її пальці. – Отже, все не так уже й погано.

Кайден Торн тим часом теж працював. Він знову перетворився на командира: чітко віддавав накази гвардійцям, жорстко допитував зв'язаних полонених і вивчав сліди нападників. Та… його погляд раз у раз, на частку секунди, повертався до лави. Він непомітно, але прискіпливо оглядав Вівіан: перевіряв, чи не блідне вона, чи не кривиться від болю, коли ворушиться, і як ступає на свої перев'язані босі ноги.

– Ви обоє хоч щось їли з учорашнього вечора?

Над ними нависла Агнес. Після нічних подій вона здавалася ще більш грізною, ніж зазвичай, а її фартух був суворо накрохмалений, наче бойове обладунки. Кайден, який якраз проходив повз лаву з оберемком вилучених стріл, зупинився. Вівіан теж підняла голову.

Обидва одночасно кліпнули і в один голос, слухняно відповіли: 

– Ні.

Агнес важко вперла руки в боки, і в її погляді блиснуло сіре кресало, яке її син успадкував один в один. 

– За стіл. Зараз же. Обоє. І щоб без оцих твоїх солдатських замашок, Кайдере. Марш.

Кайден – гроза столичних заколотників і найсуворіша людина в радіусі трьох королівств – лише важко зітхнув. Він слухняно опустив зброю на скриню, кинув на матір швидкий безпорадний погляд хлопчика-підлітка і мовчки покрокував до накритого столу під яблунею.

Вівіан, ледь стримуючи усмішку, слухняно попленталася слідом.

Ровен, який спостерігав за цією сценою з іншого кінця подвір'я, провів капітана смішливим  поглядом, а потім тихо штовхнув Торека ліктем у бік: 

– Бачив? Хлопець перед вбивцями навіть оком не моргнув. А проти маминої каші – жодного шансу.

Підкріплення зі столиці прибуло ближче до обіду, і така швидкість спершу здалася Вівіан дивом. Проте, як з'ясувалося, ніякого дива не було – лише військова прорахуваність Кайдена. Торн ніколи б не ризикнув життям спадкоємиці престолу, залишивши її в глухому селі під наглядом лише кількох бійців. Важкий кінний загін весь цей час перебував у сусідньому містечку, за кілька годин їзди від Сонячної Лощини. Ліліана про це навіть не здогадувалася – капітан свідомо мовчав, знаючи, як сильно принцеса прагнула бодай тижня відносної свободи без натовпу конвою під вікнами. Але на ранок після нападу Торн негайно відправив туди вісника.