Розділ 4. Що принесе зима. (6)

Бранд сидів над розкресленим блокнотом і дивився в нього з глибоким відчаєм, адже підсумки шестиденного розслідування більше нагадували знущання з імперської правоохоронної системи. За весь цей час він не виявив жодної організованої змови, жодного незареєстрованого мага, складу зброї чи бодай аркуша забороненої літератури – єдиним задокументованим у рапорті пунктом значилася підозріло велика кількість пиріжків, стратегічне призначення яких так і залишилося не встановленим. 

Він уже майже змирився зі своєю професійною поразкою, коли на порозі з'явився Ровен. Староста витер ноги об килимок і хмуро подивився на інспектора.

– До речі, – буркнув він. – Сьогодні ввечері приходьте до Келлана. У нього день народження.

Спина Бранда миттєво здерев'яніла, а пальці затисли олівець.

– Несанкціоноване скупчення людей? – швидко запитав він. – Зі вживанням алкоголю та співами? 

– З усім разом, – кивнув староста. 

– А тексти? – Бранд завис над чистим аркушем. – Затверджені цензурним комітетом?

Ровен довго й тужливо дивився на столичного гостя. 

– Ми, пане Бранде, ті пісні переважно після третього кухля на ходу вигадуємо. Тому ховайте канцелярію і просто приходьте.

Він прийшов. 

У хаті панував чистий хаос. Усі говорили одночасно, сміялися так, що бряжчало скло у вікнах, і без упину щось жували. Під ногами крутилися діти, із сіней долинало періодичне мекання коз, а біля печі дві жінки запекло ділили шмат пирога.

Бранд сидів на самому краєчку лави. Спина – наче струна, руки акуратно складені на колінах. Посеред цього тлуму він мав вигляд людини, яка от-от зачитає указ про введення нових митних зборів. Перед ним на столі самотньо виблискувала повний кухоль наливки, до якої він навіть не торкався.

Агнес підійшла мовчки. Взяла кухоль й суворо посунула її прямо йому під ніс.

– Пийте. 

– Я при виконанні службових…

– Та пийте вже!

Бранд глянув на її обличчя, де не було й натяку на компроміс. Зітхнув, подумки перехрестився імперським статутом і одним махом перехилив кухоль. 

За десять хвилин він делікатно промокнув вуса хустинкою і тихо пробурмотів: 

– Ну... мушу визнати, технологія бродіння цілком непогана.

Ще через двадцять хвилин він підняв кухоль над головою: 

– За міцне здоров'я і стабільні доходи іменинника!

Ще через годину інспектор управління внутрішнього нагляду розстебнув верхній гудзик глухого коміра і повідомив Тореку: 

– Я, між іншим... у юності... дуже гарно співав у хорі академії.

І тут Ровен узяв бандуру.

Спершу Бранд тримався. Потім його начищений імперський чобіт почав зрадницьки відбивати такт. Палець забарабанив по стільниці. За хвилину інспектор уже витягував приспів, катастрофічно не потрапляючи ні в ноти, ні в слова, але компенсуючи це шаленою душевною віддачею. 

Фаза співів плавно перетекла у фазу тотальної любові до ближнього. П'яний і розчулений столичний бюрократ виявився видовищем епічних масштабів.

Коли етап вокалу вичерпався, Бранда накрила хвиля тотальної любові до людства.

Він підійшов до Торека й мертвою хваткою вчепився тому в лікоть. 

– Ви... дуже чесний чоловік. Абсолютно прозорий! 

– Ага, – покірно погодився тесля, притримуючи чиновника, щоб той не зніс стіл.

Потім він побачив Мілу. 

– А ви... – інспектор розчулено шморгнув носом. – Ви велике майбутнє нашої педагогіки. Тримайте крейду міцно! 

– Д-дякую?.. – дівчина нервово притисла до грудей тарілку. 

А потім... Бранд побачив Агнес.

Вона сиділа на протилежному кінці столу й незворушно хрумтіла яблуком. П'яний бюрократ завмер. В його погляді промайнуло щось глибоке й монументальне.

Він підійшов упритул, важко сперся обома руками на стіл і сфокусувався на її обличчі. 

– Пані... 

– Чого тобі? – Агнес навіть яблуко не відвела.

– Ви... – довга пауза. – Чи усвідомлюєте ви... – ще довша пауза. – ...що ви дуже надзвичайно... харизматична жінка.

Агнес повернула голову. 

– Ровене. Тут наш міський допився. Неси розсіл.

Але Бранд не здавався. 

– Ні! Я серйозно! Ви... – він спробував знайти в своєму чиновницькому лексиконі потрібне слово. – Ви як... фортеця. Цитадель! Надійна і неприступна.

Ровен, який сидів поруч, перестав грати на бандурі. 

– Я б... от чесно вам скажу... – Бранд подався вперед, і його окуляри з'їхали на ніс. – За таку жінку... я б і в бій пішов... і в квартальні податки... і на ешафот. Ви просто... вогонь баба!

У хаті миттєво стало тихо. Ровен повільно відклав бандуру. Так само повільно відставив кухоль. І почав з убивчим спокоєм засукувати рукави. 

– Слухай сюди, писар...

Вівіан виринула з нізвідки і мертвою хваткою вчепилася Бранду в комір.

– Пане інспекторе. Ви зараз помрете. 

– За що?! – щиро образився той, повиснувши на її руці. – Це ж комплімент... 

Почалася колективна операція з порятунку державного службовця. Торек перегородив шлях Ровену, який уже реально збирався видати столичному гостю путівку до самих Потоків. Вівіан тягнула Бранда до виходу.

А Агнес... Агнес спокійно відкусила ще шматок яблука і махнула рукою. 

– Та не бий ти його, Ровене. Облиш. Сам упаде.

І пророцтво збулося миттєво. Бранд відсахнувся, перечепився об ніжку лавки, героїчно випростався, комічно змахнувши руками, як вітряк. Знову перечепився - зробив два широких кроки вбік. Із гідністю кивнув товариству. І лише після цього, зберігши всю чиновницьку велич, упав обличчям прямо у волохату овечу шкуру біля печі.

Ранок. Тиша. Сліпучо-білий сніг за вікном. І пташки, що радісно цвірінькали. 

Бранд повільно, долаючи нестерпний біль, розплющив одне око. Голова тріщала так, ніби всередині проводили генеральну реконструкцію. Рот нагадував пустелю.

– Я помер? – прохрипів він, дивлячись у дерев'яну стелю.

Поруч пролунав тихий дзенькіт порцеляни. Вівіан, свіжа й бездоганно одягнена, сиділа в кріслі і спокійно пила чай.