Розділ 4. Що принесе зима. (5)

Наступного ранку Бранд прийшов до маєтку з оправленим у чорну шкіру блокнотом. Він відхилив пропозицію сісти біля теплої печі, натомість обрав найжорсткіший стілець, сів ідеально рівно й виклав перед собою два застругані олівці.

– Сьогодні поговоримо без свідків, Вівіан, – голос Бранда нагадував сухий шурхіт.

Вівіан, яка морально вмерла ще вчора, мовчки сіла навпроти й підперла щоку рукою, готуючись до найгіршого.

Почалося все майже безневинно: 

– Як вам тут живеться? 

– Добре.

Бранд швидко чиркнув олівцем і задоволено додав: 

– Занадто добре для засланої особи. 

Він поправив окуляри й зазирнув у свій записник, де вже вимальовувався перший вердикт. 

– Звідки кошти на ремонт та їжу? 

– Продала надлишок врожаю. 

Грифель знову заскрипів. Вівіан примружилася й прочитала перевернуті каліграфічні літери: “Створення автономної фінансової мережі, непідконтрольної столичному казначейству”.

– Хто латав вам дах? – продовжив допит інспектор. – Селяни? 

– Так. 

– Безкоштовно? – Бранд завмер із піднятим олівцем.

Вівіан вирішила дещо перевірити: 

– Ні. Я заплатила їм за роботу. Кожному до останнього мідяка.

Бранд навіть оком не змигнув. Олівець миттєво повернувся на папір, виводячи нові рядки. Вівіан знову вчиталася в текст: “Фінансовий підкуп місцевого населення з метою формування особистої лояльності”.

– Серйозно? – не витримала вона. – А якби вони допомогли мені задарма? 

– Тоді це кваліфікувалося б як “експлуатація релігійного чи політичного авторитету для створення тоталітарної секти”, – абсолютно серйозно відповів чиновник, навіть не підводячи голови. – У мене на обидва варіанти є готові форми рапорту, паняночко. Державна інспекція передбачає будь-який хід зловмисника.

Вівіан безпорадно притисла пальці до скронь. 

– Ви часто збираєтесь разом у цьому домі? – Бранд перегорнув сторінку. 

– Іноді заходять на чай. Просто поговорити про погоду. 

– “Регулярні закриті збори з метою координації та обміну інформацією”, – продиктував сам собі інспектор, виводячи літеру за літерою.

– Пане Бранд, – втомлено зітхнула вона. – Ви шукаєте чорну кішку в темній кімнаті, де її ніколи не було. Вони допомагають мені і приходять сюди просто тому, що вони хороші люди.

Бранд відклав олівець. Він подивився на неї вже не як комічний бюрократ, а як людина, яка бачила найбрудніші кутки Імперії. 

– Люди не допомагають засланим дворянам, Вівіан, – вимовив він. Голос інспектора звучав рівно, приглушено і страшно у своїй непохитній переконаності.

– Допомагають, – вперто заперечила Вівіан.

– Ні.

– Пане Бранд, ви просто...

– Вони або бояться вас, або шукають вигоду, – перебив її чиновник. – Вони купують ваше майбутнє заступництво, сподіваються випросити грошей, або ж ви знаєте їхні брудні таємниці. Третього варіанту за двадцять років служби в управлінні нагляду я не зустрічав жодного разу. 

У кімнаті повисла важка тиша. 

Його параноя наростала з кожним днем. День перший: Бранд записував у блокнот коротко: “Дивно”. День другий: під кожним абзацом з'являлося: “Підозріло”. День третій: він почав підкреслювати слова: “Тут точно щось є”.

Бранд пішов у народ. Він проводив допити просто на вулиці, виринаючи з-за заметів.

Келлана він перехопив просто на порозі кузні.

– На якій підставі ви надаєте робочу силу засланій леді Астервуд? – Бранд заступив дорогу велетню, тримаючи олівець напоготові.

Коваль здивовано почесав потилицю заляпаною сажею долонею, яка за розміром нагадувала лопату. 

– Та... бо вона попросила. 

– Просто попросила? – інспектор аж примружився від підозри. – Без офіційного клопотання чи шантажу? 

– Ну…

“Має аномально високий рівень особистого впливу, – швидко занотував Бранд. – Місцевий контингент беззастережно виконує її усні розпорядження за першою вимогою”.

Ровена чиновник підстеріг на узліссі, де той рубав сухостій.

– Чи довіряєте ви об'єкту нагляду? – Бранд заглядав старості в обличчя, наче намагався розгледіти там подвійне дно. 

– Так, – коротко кинув Ровен, не перериваючи роботи. 

– Обгрунтуйте причину. 

– Бо довіряю.

Олівець роздратовано чиркнув по паперу: “Категорично відмовився розголошувати причини лояльності. Свідок явно приховує мотив змови”.

Та найболючіше казенна логіка Бранда вдарилася об Агнес.

– Як давно ви знайомі з Астервуд? – запитав він, коли жінка мішала кипляче варево в чавунному казані.

Агнес закотила очі до стелі, виражаючи всю скорботу простого люду. 

– Та вже не знаю... Півроку чи більше. 

– І ви пустили її жити до себе в дім? Без договору? Без свідків і фінансових гарантій?

Агнес замовкла. Вона із загрозливо поклала велику дерев'яну ложку на стіл і почала витирати руки об фартух. Бранд вичікувально застиг, готовий занотувати щиросердне зізнання про незаконну оборудку.

Жінка нахилилася до нього майже впритул, обдавши запахом гарячого бульйону. 

– А ви зі своєю жінкою в ліжко теж через договір лягали? З печаткою управи й двома свідками при свічках?

Бранд завис. Його рука з олівцем безпорадно застигла в повітрі, а на щоках проступили червоні плямки.

“Допитувана чинить грубий психологічний тиск та агресивно переводить тему розмови на інтимну площину”, – поспіхом занотував він, намагаючись повернути собі професійну гідність.

На четвертий день Бранд майже перестав спати. Він пив чай, ходив кімнатою і дуже багато думав. Того вечора Вівіан зайшла до його кімнати в хаті Агнес, щоб віддати чистий рушник, і завмерла.

На столі був розкладений величезний аркуш паперу. Це була схема нагадувала божевільну карту Сонячної Лощини.

Маєток був з'єднаний стрілкою із садом. Сад – зі струмком. Струмок – із мостом. Від мосту йшла лінія до комори. Від комори – знову до маєтку. Потім стрілочки вели до Ровена, від нього до Торека, до Келлана, потім до Агнес... І всі ці лінії сходилися на курнику. Над яким червоним олівцем величезними літерами було виведено: ЦЕНТР ВПЛИВУ.