Розділ 4. Що принесе зима. (4)

Перший сніг уже встиг щільно вкрити дах маєтку, коли на його поріг ступила біда.

Принаймні саме так охрестила гостя Агнес ще до того, як той устиг відкрити рота.

На порозі стояв не закутий у броню лицар і не загін інквізиції. Це був імперський чиновник - низенький, сухорлявий чоловік років п'ятдесяти, з акуратними, ніби намальованими під лінійку сивими вусами й маленькими круглими окулярами. Він притискав до грудей шкіряний портфель так міцно, наче всередині билося серце самого Імператора.

Чоловік ретельно витер ноги об килимок. Рівно тричі лівим чоботом і тричі правим. Потім коротко вклонився.

– Старший інспектор управління внутрішнього нагляду Йоган Бранд, – його голос нагадував шурхіт старого паперу. Він дістав із кишені мідну лінійку, зміряв відстань від свого взуття до порога й додав: – Планова перевірка.

Бранд витягнув із портфеля аркуш із подвійною сургучевою печаткою і зачитав:

– “Аудит відповідності умов утримання, обмеження фінансового ліміту та загального рівня державної лояльності осіб, підданих внутрішньому вигнанню другого класу”.

Протокол сорок два, параграф дев’ять. Офіційна каральна бюрократія Імперії. Інспектор мав особисто пересвідчитися, що опальна графиня не наймає нелегальних слуг, не листується зі столицею в обхід цензури й загалом страждає.

Вівіан дивилася на вузькі злегка підняті плечі Бранда, на його сухі пальці, що стискали папір... і раптом десь глибоко під ребрами неприємно кольнуло.

“Не він”.

Минулого разу на цьому самому порозі стояв Кайден. Величезний, плечистий, він заповнював собою весь простір, приносив у дім запах диму заліза та часом дражливої прямолінійності. Кайден зовсім не вмів розмовляти з жінками, вічно плутався у словах, ніяковів і намагався сховати це за грубуватою простотою, але… від нього віяло справжньою силою.

А перед нею стояв паперовий черв'як, від якого пахло лише казенним чорнилом.

Вівіан подумки дала собі тверезого ляпаса. 

“Схибнулась? Оговтайся. Яка ще туга за Кайденом? Тобі мало було проблем у столиці, що ти тепер сумуєш за конвоїром, який здатен довести тебе до сказу однією фразою?”

Вона міцніше стиснула пальці й постаралась повернути до голови ясність. 

Слово “планова” в його виконанні все одно прозвучало так, ніби наступні кілька днів він планує перераховувати навіть кількість іржавих цвяхів у їхньому паркані.

Бранд клацнув замком портфеля, дістав грубий записник і щось безгучно підрахував, ворушачи губами. 

– Перевірка триватиме орієнтовно шість-сім днів. 

– Сім? – кліпнула Вівіан. 

– Вісім, якщо ви будете перебивати, – педантично уточнив він, поправляючи окуляри.

І саме тієї секунди Вівіан остаточно усвідомила: це буде пекло.

Перша криза виникла одразу: де розмістити державного представника? Заморозити інспектора на смерть у недобудованих кімнатах маєтку було б привабливою, але політично недалекоглядною ідеєю. Тому вибір впав на Агнес.

Коли сусідці повідомили, що столичний чиновник житиме в її гостьовій кімнаті, вона не сказала ні слова. Лише мовчки кивнула, склавши руки на фартусі. Зачекала, поки Бранд, розмірено карбуючи крок, піде стежкою до її двору.

І тільки тоді Агнес видала такий соковитий багатоповерховий селянський шепіт, що з найближчої яблуні обсипався іній. Навіть Вівіан, яка виросла серед брудних придворних інтриг, розширила очі, почувши абсолютно нові анатомічні конструкції.

На підвіконні поруч стояв Жоржик. Поки Агнес віртуозно вплітала в розповідь про матір інспектора рогату худобу, м'ясисті зелені листочки вазона почали судорожно згортатися всередину.

Вівіан перевела на нього погляд і прошепотіла: 

– Не слухай. Ти ще надто юний для таких слів. 

Жоржик образливо скрутився в тугий зелений кулак і ніби спробував втягнути себе в горщик.

Наступного ранку почався протокольний цирк.

Бранд ходив подвір'ям повільно, зупиняючись біля кожного стовпа, й без упину скрипів пером, перетворюючи їхній затишний побут на нескінченний акт інвентаризації.

– Паркан, – бубонів він під ніс, торкаючись кінчиком пальця свіжого зрізу деревини. – Нові дошки. Записав. Вікна… Скло без тріщин. Несанкціонований рівень комфорту для засланої особи. Записав.

Вівіан, яка зціпивши зуби ходила за ним слідом, відчула, як під повікою починає дрібно й настирливо сіпатися м'яз.

– Пане Бранд, – не витримала вона, коли чиновник почав ретельно обстукувати носком чобота нижній вінець зрубу. – Попередній наглядач уже складав рапорт влітку. Навіщо перевіряти те, що вже задокументовано столичним офіцером?

Бранд нарешті відірвався від блокнота. Його крулі окуляри блиснули на блідому зимовому сонці з такою неприхованою зневагою, наче Вівіан щойно запропонувала йому спалити державний архів.

– Рапорт командира Кайдена – це не документ, а просто ляпас усій державній бюрократії, – сухо, з глибокою професійною образою процідив він. – Два речення! “Об'єкт на місці. Порушень не виявлено”. Це не протокол контролю, це якась записка матусі на кухні! Мені доводиться переробляти всю роботу за цим військовим невігласом. З самого початку.

Він знову опустив ніс у свій записник і буркнув під ніс: 

– Двері хліва. Петлі змащені. Можлива наявність нелегальних мастильних матеріалів у розпорядженні вигнанки. Записав.

– Пане Бранд, – втомлено зітхнула вона, потерши лоб. – Вам не важко писати кожну дурницю?

– Дурниць не існує, – навіть не повернувши голови, відчеканив чиновник. – Є лише незадокументовані факти. А неотримані міністерством дані – це державна зрада в мініатюрі.

Найгіршим було те, що Бранд виявився професійним параноїком. Для нього Сонячна Лощина була не тихим селом, а гніздом законспірованих заколотників.

Вони йшли засніженою вулицею. Селяни, помічаючи Вівіан, привітно кивали: 

– Доброго ранку, Вівіан!

Бранд миттєво зупинявся, проводжав кожного важким поглядом з-під окулярів і гарячково скрипів олівцем.