Розділ 3. Що посієш, те й приїде. (5)

Перед нею сидів командир імператорських лицарів Кайден Торн.

“Чудово”, – дзвінко клацнуло в голові Вівіан. – “Просто прекрасно. Із сотень лицарів, тисяч солдатів і десятків офіцерів – саме він. Всесвіт сьогодні явно прокинувся в садистському гуморі”.

І лише наступної секунди вона усвідомила, який зараз має вигляд: стара вицвіла робоча сукня, засмаглі до бронзи руки і в'їдливі, темні смуги землі навколо нігтів. Волосся давно вибилося із зачіски утворюючи на голові безладне кубло, а в глибокій кишені фартуха досі якось по-жебрацьки бряжчали зароблені мідяки. Вона інстинктивно смикнулася рукою, щоб поправити розпатлане пасмо, але вчасно згадала про брудні пальці і якось дерев’яно опустила їх уздовж тулуба.

Кайден повільно підвівся з-за столу. Його погляд ковзнув по її засмаглих руках, по подряпаному подолу сукні, по цьому нещасному волоссю. Наче хтось дуже невдало пожартував і підмінив людину, намагаючись видати цю сільську обірванку за одну з найвпливовіших та найнебезпечніших леді столиці. На мить Вівіан здалося, ніби він збирався сказати щось, але його офіцерська витримка виявилася сильнішою .

– ...Леді Вівіан, – трохи невпевнено, ніби він сам раптом засумнівався, чи має ще право застосовувати до неї цей титул. 

Вона витримала паузу. Стара звичка тримати обличчя смикнулася всередині, але так і не змогла вийти на передній план. 

– Командире.

Агнес, яка в цей час поралася біля печі, раптом завмерла з рушником у руках. Жінка дуже добре вміла читати людей, і цей раптовий мороз, що вмить скував її кухню, відчув би навіть сліпий. Але мами на те й мами, щоб вирішувати незручні ситуації по-своєму. Агнес вирішила просто закатати цей конфлікт інтересів у непробивний бетон власної гостинності.

– Та що ж ви обоє стоїте, як не рідні? – вона добродушно сплеснула руками, роблячи вигляд, ніби нічого дивного не відбувається. – Кайдене, сідай, не майорій. Вівіан, проходь ближче до столу. Ви ж знайомі, виходить!

Вівіан продовжувала стояти на порозі, ніби її підошви прикипіли до підлоги. Вона відчувала себе абсолютно беззбройною і від того ще більш злою. Ситуацію несподівано врятував сам Кайден.

– Не хвилюйтеся, – спокійно промовив він, ніби прочитавши її паніку. – Для мене ця зустріч… не менш несподівана.

Вівіан примружилася. Її голос пролунав глухо: 

– Перепрошую. Я маю... привести себе до ладу. Зараз повернусь.

Вона крутнулася на п'ятах і буквально вилетіла з хати, навіть не давши Агнес нічого заперечити.

Міла спокійно сиділа за кухонним столом і читала книгу, коли вхідні двері їхнього будинку з гуркотом розчахнулися, сильно вдарившись об стіну. Вівіан влетіла всередину так, ніби їй у спину дихала зграя голодних вовків.

– Земля на обличчі є?! – з порогу агресивно видихнула вона, кидаючись до умивальника. Міла примружилася, оцінюючи масштаб трагедії. – Багато? – з натиском перепитала Вівіан. 

– Мені сказати дипломатично чи чесно? 

– Чесно! 

– Ви виглядаєте так, ніби щойно програли рукопашний бій городу.

Вівіан приречено застогнала, хапаючи важкий глечик із водою. 

– А волосся?! 

– Ну... як би так м'якше сказати. 

– Прекрасно! Просто чудово! – огризнулася господиня, хлюпаючи водою в обличчя.

У хаті миттю зчинився справжній ураган. Заплескала вода, полетів в усі боки робочий одяг, загупали дверцята єдиної шафи. Вівіан намагалася одночасно вмитися, знайти гребінець і витягнути зі скрині чисту сукню. Міла, шоковано спостерігаючи за цим катаклізмом, відклала книгу.

– Там податкова інспекція приїхала чи що? – нарешті не витримала вона. 

– Командир імператорських лицарів! – кинула Вівіан, різко стягуючи шнурівку чистої сукні.

У кімнаті повисла красномовна мовчанка. 

– ХТО?! – голос Міли зірвався на ультразвук. – А чого він тут?! 

– А звідки мені знати?! – у відчаї, крізь зуби відгукнулася Вівіан.

Поки маєток здригався від паніки, на кухні по сусідству Агнес тримала глуху оборону. Кайден сидів за столом, спокійно попиваючи чай, тоді як його матір просто не могла натішитися. Жінка постійно метушилася, підсовуючи йому все нові порції: шматок гарячого пирога, кухоль молока, домашній сир, густий мед, і знову пиріг.

– Знову схуд. Шкіра та кістки, і очі як у вовка, – безапеляційно заявила Агнес, ставлячи перед ним ще одну повну тарілку. 

– Мамо... – Кайден спробував м'яко відсунути її. – Я вже ситий. Я з дороги, мені стільки не влізе. 

– Не перебивай матір. Їж.

Кайден тихо зітхнув. Командир імператорських лицарів, який міг одним поглядом змусити здригнутися цілий столичний гарнізон, покірно і без зайвих слів узяв виделку. За стільки років, ледь не забув, що мама була страшнішою за самого імператора. Кайден похитав головою і ледь помітно усміхнувся.

Їхню ідилію перервав гуркіт надворі. Тупіт дрібних ніг прокотився ганком, двері розчахнулися, і всередину влетіла Емма – брудна, скуйовджена, з реп'яхами на подолі спідниці. 

– Мааамо! – почала вона з порогу, але раптом завмерла.

Кілька секунд стояла тиша. А потім обличчя дівчинки осяяла така неймовірна радість, що в кімнаті здавалось стало світліше. 

– КААААЙ!!

Вона навіть не пригальмувала. Кайден устиг лише подумати щось приречене. як через секунду на нього вже налетів цей малолітній ураган. Він ледве встиг підхопити сестру, зберігши рівновагу разом зі стільцем, і смішливо пирхнув. 

– Обережніше, дрібна. Ти вже не та маленька дівчинка. 

– Я вже три роки тобі це в листах пишу! – награно ображено вигукнула Емма, міцно висячи на його широкій шиї.

Коли Вівіан знову переступила поріг сусідського будинку, вона вже виглядала так, як і належало графині - у чистій, хоч і простій сукні, з вимитим ледь не до скрипу обличчям і акуратно зібраним волоссям. Її постава знову стала бездоганно рівною. Вона готувалася тримати глуху оборону, але, зайшовши на кухню, побачила картину, яка миттєво і безжально збила з неї весь напускний офіціоз.