РОЗДІЛ 45

Богдан змушений був поїхати на один день, і я несподівано почала сумувати. Дивно було усвідомлювати, що сьогодні за стіною його немає.
І Злата, як на зло, була зайнята. Її голос телефоном здався мені дивним, тож я вирішила зателефонувати пізніше.

Тому, коли вдень Богдан повернувся, я навіть відпросилася з роботи раніше. Чомусь інтуїція кричала, що сьогодні я маю бути вдома.

Він приїхав і одразу зайшов до мене, навіть свій рюкзак не закинув у квартиру.
— Я сумував, — радісно промовив він, підхопивши мене на руки й закружлявши.
— Ми ж нещодавно бачилися, — прошепотіла я, сміючись.

Хлопець опустив мене на підлогу й міцно обійняв за талію, притягуючи ближче.
Я відчула тепло його тіла й знайомий, заспокійливий запах і захотіла просто залишитися так ще на хвилину.

— Ти голодний? — запитала я, намагаючись не зважати на те, як швидко калатає серце.
— Не дуже, — відповів він, і його усмішка трохи розтопила моє хвилювання.

Я розуміла, що ми вдвох у квартирі, і це усвідомлення трохи лякало… але водночас хотілося просто насолоджуватися моментом.

Ми знайшли якийсь фільм, відгуки були хороші, тож, вмостившись на дивані, почали дивитися.
Я притулилася до його плеча, і ми залипли в екран, час від часу коментуючи сюжет. Було так тихо й затишно, що я навіть забула, як це — просто лежати поруч із людиною й відчувати безпеку.

Десь на середині фільму в двері раптом почали сильно стукати. Я здригнулася, бо на мить подумала, що це Вадим.

Богдан уже хотів підвестися, але я, боячись, що вони можуть перетнутися і все закінчиться дурницею, випередила його. Ривком відчинила двері  і полегшено видихнула.

— Злата в тебе? — знервовано запитав Арсен.
Я кліпнула кілька разів, не одразу розуміючи.
 

— І тобі привіт… Ні. А що сталося?

— На роботі сказали, що вона поїхала святкувати день народження додому, — швидко пояснив він.

— В неї день народження? — я була настільки шокована, що навіть слів не знаходила.

Арсен лише важко зітхнув і закотив очі.

— Ти щось знаєш? — звернулася я до Богдана.

Він знітився.

— Вона просила нікому не казати…

Цей поганець отримав від мене добрячий стусан і ще кілька хвилин нотацій, але коли я побачила його жалісливий, майже щенячий погляд, то вже не могла сердитися.

Тоді він зізнався, що Злата поїхала до мами, і назвав адресу.

І тут мене раптом накрило: я хочу зробити їй свято. Хочу віддячити за всю ту підтримку, яку вона подарувала мені в найважчі дні.

— Арсене, привези її сюди в цей час, — сказала я, назвавши годину. — А я все підготую.

Я хотіла взяти все на себе, але Арсен уперто наполіг, що замовить їжу з ресторану.
Отже, мені залишалося підготувати подарунок… і спекти торт.

— Як ти міг мені не сказати? — сердито запитала я, щойно Арсен поїхав.

Богдан підняв руки, ніби здавався.
— Вона сама просила мовчати. У неї там… непроста ситуація, — пояснив він, але деталей знову не озвучив.

Я лише зітхнула. З одного боку хотілося обуритися сильніше. З іншого — я зробила висновок: він уміє берегти чужі секрети.

А потім мене накрило хвилею енергії. Наче всередині клацнув перемикач.

— Все, ми не встигаємо, — сказала я й схопила його за руку.

Зі швидкістю світла почала збиратися. Спочатку разом із Богданом обирали, що пекти і в результаті зупинилися на чомусь між тортом і експериментом.

Потім ми полетіли в магазин.

З подарунком я довго не могла визначитися. Хотілося чогось особливого, але часу було обмаль. У результаті я вибрала сертифікат у магазин косметики — тієї ж фірми, яку бачила в Злати на полиці.

Після цього ми завантажили кошик продуктами, набрали цілу купу повітряних кульок і з усім добром поїхали додому.

Мушу зазначити: Богдан мені дуже допомагав. Він ловив усе на льоту, робив те, що я просила, і навіть те, про що я не встигала подумати.

Я поспішала, як могла. В результаті моя кухня виглядала так, ніби там пройшов солодкий ураган.

Але коли я подивилася на результат, то усміхнулася. Мені справді сподобалося.
Було відчуття, що я готую свято для дуже близької людини.