РОЗДІЛ 19

Діана

— Вибач, просто… — почала я, але Злата вже махнула рукою.

— Розслабся. У свої вихідні як адміністратора, я беру підробітки і трохи працюю покоївкою, здебільшого вночі. Після того, як трушу чуже сміття, сил на власну квартиру вже не залишається. Мені потрібні гроші, — пояснила вона спокійно. — Але це потім. Сьогодні я хочу відпочити. Хоча… виспатися теж хочу.

— У мене, звісно, небагато, але якщо буде потрібна допомога чи просто підтримка, то звертайся, добре? — сказала я і помітила, як на мить її усмішка зникла.

— Дякую. Іноді мені цього дуже бракує, — тихо мовила вона.

Вона замовкла на кілька секунд, а тоді, ніби зібравшись, взяла мене під лікоть і потягла до спальні.
— Так! Нам треба щось яскраве і… — почала Злата, риючись у шафі.

— І те, що не обтягує, — перебила я. — Я занадто худа.

— Дурна ти, а не худа! — пирхнула вона. — Купа дівчат душу віддали б за таку фігуру.

— Ну так, а потім хлопці заганяють у комплекси… — буркнула я.

Злата відкинула кілька вішаків убік, зовсім не переймаючись, куди вони впадуть, і різко обернулась:

— З цього моменту детальніше, будь ласка.

— Та не звертай уваги…

— Ні-ні-ні! Продовжуй, — уперто сказала вона, схрестивши руки. Я вдихнула.

— Якщо коротко, то коли я того дня зайшла в квартиру, почула, як Вадим казав, що я в ліжку як дошка. І виглядаю так само.

— Теж мені, тато Карло знайшовся, — обурилася Злата. — Знаєш, у руках хорошого столяра будь-яка деревина перетворюється на вишукану скриньку. Так що це не ти «не така». Це в майстра руки не з того місця.

Я не втрималась і посміхнулася — такого я ще точно не чула.

— Ну от. Так набагато краще, — задоволено підсумувала вона.

Почалися примірки, доки Злата нарешті задоволено зітхнула. Ми зупинилися на смарагдовій сукні — вільній, без глибокого декольте, але з підкресленою талією.

— Може, щось більш відкрите? — запитала Злата, уважно вдивляючись у мене.

— Ні, зупинимося на цьому. І так боюся зіпсувати тобі її, — чесно зізналася я.

— Плакати не буду, якщо що. Я рідко кудись ходжу.  – ми посміхнулися і почали збиратися далі.

Злата обрала чорну коротку сукню, яка підкреслювала її фігуру та зробила яскравий макіяж, в мене ж був більш ніжний образ.

Врешті дивлячись на нас можна було побачити наші характери. Адже все кричало про це. Високий хвіст Злати додавав їй рішучості, а легкі хвилі, які падали на мої плечі додавали легкості.

На запланований час ми не встигли, столики вже були зайняті. Але завдяки знайомому Злати в нас був зарезервований столик, тож ми прослизнули повз охорону й штовханину, мов королі вечора. Нам справді неабияк пощастило.

— А він тобі хто? — запитала я, коли побачила, як вони обійнялися. І ці обійми навряд чи були просто дружніми.

— Працював у готелі раніше, — коротко кинула вона, і я не стала лізти далі.

Оглушливий гуркіт басів зустрів мене на порозі, відчуттям удару по грудях. Підлога вібрувала, а неоновий фіолетово-синій розлив з бару освітлював обличчя натовпу. Бар був забитий, танцпол кипів, а повітря пахло парфумами, коктейлями та алкоголем.

— Сьогодні пригощаю я, — швидко додала я, згадавши про фінанси Злати, але вона зразу фиркнула:

— Діано, ми що, дарма красу наводили? Зараз хтось пригостить.

— Я так не хочу, — пробурмотіла я, але її вже накрило передчуттям веселого вечора.

Перші коктейлі я таки встигла оплатити, але потім двоє хлопців підійшли з усмішками «ми такі впевнені, що ви нас хочете», і, не чекаючи дозволу, поставили на стіл нові келихи.

Я відчула різке небажання вести розмову, особливо коли один нахилився надто близько. Його парфум був таким сильним, що я ледь не чхнула, але добре, що Злата вміла спілкуватися не церемонячись, і за кілька хвилин хлопці вже вставали, кидаючи «якщо що — ми поруч». Вони навіть виглядали трохи розчарованими.

Але мені раптом стало простіше дихати. Музика знову накрила з головою і ми не роздумуючи пішли танцювати.

І от розкажіть, чому я собі не дозволяла собі цього раніше?