Глава 13.

В Київ прийшов перший сніг. 

Міські вулиці покрилися білою ковдрою, іній на деревах сплів чудернацькі візерунки, мороз додав блиску і яскравості.

Гарно!

Більшість людей не люблять зиму, а я навпаки обожнюю свіже морозне повітря, рипіння снігу під ногами… А які ночі прекрасні, місяць на пів неба і сяючі зорі.

Мені зима нагадує дитинство, з санками, як годиться.

Пам‘ятаю бабуся витягала їх з горища, обмітала павутину, протирала пил та покривала воском лижню, щоб та краще їхала. Дід вдягав мені теплющі рукавички і валянки, садив в сані на ковдру, обмотував ще одною зверху, що тільки очі і було видно, а далі віз кататися селом. 

А бабця тим часом пекла пиріжки зі смаженою квашеною капустою та вареною картоплею зі шкварками. А запах роздавався на всю вулицю!

Такі чудові спогади…

І я з відчуттям ностальгії та хорошим настроєм прямую на роботу.

Сьогодні четвер, приїде мій друг родом з того самого дитинства. 

- Привіт, Кіро, щось ти сьогодні підозріло усміхнена, станеться апокаліпсис? – Кирило, хто ж ще може випускати такі ганебні жарти. Та не сьогодні тобі, мілкому гаду, зіпсувати мені настрій.

- Доброго дня, бачу Ви сьогодні сорочку вдягнули. Не переживаєте, що біцепс лишиться без необхідної уваги? Не стане це для Вас психологічною травмою? – промовила у відповідь, вмикаючи комп’ютер та переглядаючи календар боса.

- Кірюшо, ти вже на місці? Зайди до мене, будь ласка, - ми з Тімом останнім часом зустрічаємося на роботі, оскільки він навчився самостійно збиратися. Чудо із чудес!

- Добрий ранок, Тимофію Андрійовичу, - діловито зайшла в кабінет свого керівника, який сидів з трохи перекошеною краваткою.

Не довго думаючи, обійшла стіл, нахилилася і обняла за шию, щоб поправити необхідну річ, та чоловік різко перехопив мої руки.

- Що ти, в біса, твориш? – голос боса хрипів, дихання сбилося. Він захворів?

- Поправляю комір і краватку, - невимушено відповіла, вирвавши руки із полону і продовжуючи свою справу. – Ви захворілими? – навіть очі якісь темніші, ніж зазвичай…

- Мабуть… Пора до психіатра, - якось приречено прозвучало.

- У Вас проблеми психологічного характеру? – як я упустила таке із виду? Що з ним? 

Тривога заполонила мою душу, хотілося хоч якось йому допомогти.

- Можна й так сказати, - тепер проглядалася посмішка, хоча знову ж таки якась приречена.

- Якщо я можу допомогти, то з радістю, - з готовністю відповіла, оглядача його з усіх сторін, - Що мені треба робити? Я готова! 

Тім чомусь закрив обличчя руками і почав сміятися. 

Я щось смішне сказала?… 

- Ти мені розкажи план на день, і що там ще ти кожного ранку робиш і йди, з Богом.

- Ви якийсь дивний, - вимушена була зазначити, таки треба підібрати хорошого психолога босу, мабуть, і уролога також подивлюся, про всяк випадок.

Ближче до обіду подзвонив Ярослав.

Тимофій Грановський

Кіра… 

Хто б міг подумати, що мене взагалі не відпустить, а навпаки, стане все складніше…

Сьогодні зранку, коли вона ввійшла в кабінет та цілеспрямовано направилася в мій бік, нахилилася до мого комірця… Боже, все як уві сні… Мені аж страшно стало на мить, невже… 

Ні. Вона просто поправляє краватку.

А це її «чим можу допомогти, я готова»

Знала б ти, строга і дисциплінована Кіра, про мої думки в ту мить…

Якесь нашестя на мою голову.

Потрібно було близько години, щоб привести свої почуття до ладу і зайнятися роботою.

В обід вийшов з кабінету і став випадковим слухачем телефонної розмови.

«Так, Ярику, я сьогодні о шостій звільнюся. Приїзди до мене на роботу, я тобі ключі від квартири дам, а приїду, як зможу».

Кіра когось запрошувала до себе додому??? Що за Ярослав?!

Тим часом дівчина продовжувала:

«І вечерю нам замов, ну ти ж знаєш всі мої кулінарні уподобання.»

Хто ж він такий? І чому я вперше про нього чую? Все ж зі своєю асистенткою я поруч майже 12 годин на добу і вже майже пів року!

« Так-так, не забудь в аптеку зайти за презервативами»

Ну все… Червона пелена застилила очі, хотілося зжати Кіру сильно-сильно і не відпускати! А ще накричати на неї, вимагаючи пояснень!

Дихай, Тимофію, дихай…

Кіра Виноградова

Ми з Ярославом мило і жартівливо поспілкувались по телефону, в дусі підліткових часів. Наш фірмовий мемчик про презервативи залишиться з нами на все життя.

Одного разу Ярик сказав своїм батькам, що йде до мене ночувати, а сам пішов до своєї подружки. І от вони вже в пориві пристрасті переходять до гарячого, а тут конфуз… Ярослав так спішив, що забув купити презервативи. Він був настільки розбитий від втрати можливості позбутися цноти, що розповідав нам цілий тиждень, який він дурень.