Глава 9.

Всіх позвали на фуршет, ми приєдналися до гостей, все ще тримаючись за руки. 

Щось мені це зовсім не подобається…

- Тіме, ходи до нас! – позвала Ілона, вся така шикарна і сяюча.

- Тимофію Андрійовичу, ми довго тут маємо знаходитися? Може у Вас якісь є завдання для мене? – хотілось змитися якнайшвидше. 

- Кірюшо, ще пів години і можемо йти, це важливий партнер, тому маємо виказати повагу, ти ж розумієш, - так, я розуміла, але бажання від цього не добавлялося. 

- Тимофію, скуштуй делікатесів, - припрошувала дівчина, показуючи на ікру всіх можливих видів.

- Дякую, Ілоно, зараз тільки пригощу свою Кірюшу, - мило посміхнувся бос і, Божечки тільки не це!, взяв устрицю, приправлену лимоном. - Моя Кіра обожнює морепродукти! 

Я взагалі не перебірлива в їжі, але всі ці устриці, мідії, морська капуста для мене просто жах… Добре, що по моєму виразу обличчя не можна прочитати думки, оскільки там із нормативної лексики були тільки сполучники! 

Тим часом Тимофій підносить ці жахливу сиру устрицю до мого рота і намагається нею накормити.

В умі лунає мантра «Це все заради сім’ї! Я йому помщуся!», мій спокійний вигляд незмінний, рот відкривається і я… з важкістю та проковтнула цю субстанцію. Навіть не подавилася, яка я молодчинка, а могла ж! 

- Любий, дякую, більше не хочу, - на всякий випадок промовила скоромовкою, бо ще одного сеансу екзекуції не витримаю, гарантовано.

- Тоді може креветочку на грилі, Кірюшо? – не здається мій «коханий», хай йому пусто! 

- Тімчику, я ж доросла дівчинка, сама розберуся, - бос зрозумів, що щось не так, не дарма його обізвала «Тімчиком», і наші гастрономічні інтереси не дуже сходяться, тому тему швидко звернув. Чого у Тимофія Андрійовичу не відняти, так це швидкості реагування на ситуації та змінне середовище, пощастило, а то я за себе не ручаюся, ще одного монстра в рот не дам засунути!

- Тіме, ось тобі фуа-гра, ти ж так любиш, - посмту подають холодною, але не сьогодні, не можу ж я упустити підходящий момент.

Посміхаючись, підношу міні-бутербродик і засовую прямо в рот босу. Їж на здоров‘ячко. 

На відміну від Тимофія Андрійовича, який про мене нічого не знає, я чітко володію його переліком табу продуктів. Фуа-гра не в топі, як, наприклад, холодець, але там значиться. 

Один один.

Бос посміхається, точніше кривиться в гримасі посмішки, жує, і стискає мене за руку.

- Кіро, не наглій, - шепче у вушко.

- Ви теж, - не спускаю йому.

- Я не знав, що ти не любиш устриці, а ти чітко знала.

- Справді знала, - відкрито посміхнулась.

Далі у нас відбувся наш фантастичний німий діалог.

«Більше так не буду, тільки давай обійдемся без фуа-гри»

«Добре, але, будь ласка, без морепродуктів»

«Домовилися».

Ми деякий час стояли, прижимаючись один до одного, і дивилася в очі, зі сторони, певно зі сторони і справді виглядали, як закохана пара.

Що я взагалі роблю?..

- Кіро, а він слухняний? – Ілона по-своєму зрозуміла наш мовчазний діалог, перериваючи наш сеанс телепатії.

- Він справжній чоловік і я за ним, як за камінною стіною. – не повелася на провокації, вона реально вважає, що моя самооцінка будується на умінні управляти чоловіком? Недалека дівчина. До того ж, я зараз в образі «дівчини боса», а я стараюсь завжди всі справи вести максимально добре. 

- І все ж, - ще одна спроба вивести на діалог. Дивна, не в присутності ж об’єкта обговорення це робиться! 

- Скажімо так, Тимофій до мене прислухається, але головний в наших стосунках він, - не збрехала ні в одному слові. 

Він керівник, я підлегла, звичайно, що йому і бути головним. 

Бачу бос мій розцвів, як квітка по весні, хвіст розпустив, стоїть, гордий. Що ж, Тіме, за цей спектакль теж прийдеться заплатити, так що стій і радій, а мені не шкода.

Далі почалися танцювальні раунди. 

Танцювати я любила і вміла, не професійно, звичайно, але в підлітковому віці пару років ходила в танцювальну студію. 

Тимофій кудись відійшов, певно веде ділову розмову в приватній обстановці,  і прекрасно. 

Я сіла на диванчик, трохи розслабилася, взяла келих шампанського, для вигляду, і почала потихеньку вивчати оточення. 

- Шановна пані, можна Вас запросити на танець? – мій погляд зустрівся з поглядом розумних очей, чоловік виглядав гарним, статним, високим, близько 60 років. 

А ще здався мені трохи знайомим, десь я його бачила чи може він на когось схожий?..

- З превеликим задоволенням, - посміхнулась і протягнула руку. 

- Я звернув увагу, що Ви прийшли з Тимофієм Грановським, - обережно почав діалог незнайомець, підбираючи слова. Не проста людина, зовсім не проста. Від нього віяло владою, силою і могутністю. 

Мене рідко можна вивести із зони комфорту в силу мого характеру, проте поряд з цим чоловіком дуже напружено.