Глава 6.

- Кіро, доброго ранку! – вивів мене зі світу звітів голос Кирила, найкращого друга мого боса.

- Доброго, - фірмово усміхнулася без краплі теплоти у погляді.

- Аж холодом повіяло, - не залишився у боргу чоловік.

- Так відійдіть ближче до батареї, якщо вам лячно. Осінь підступна, одягайтеся тепліше, - я демонстративно підняла брову всім своїм виглядом показуючи зверхність до його зовнішнього вигляду. Любить він одягнути футболку поло, в якій виділяються рельєфи м'язів живота та яскраво демонструються накачані руки.

-  Боюся, тут батарея не допоможе. – опонує Кирило.

Добре, а якщо так?

Я встала, взяла пульт від клімат-контролю та підняла температуру в приміщенні до 26 градусів.

- Грійтеся, мені не шкода. – сіла назад і заглибилася у зміст тексту.

- Коли Тимофій звільниться?

- Десь через 10 хвилин на 10 хвилин. Орієнтовно, – знову чергова посмішка. Відвали вже, що ти причепився до мене?

- Дякую, - зам спробував видавити таку ж усмішку, як у мене, але я профі, а він - профан. У нього не посмішка, а гримаса вийшла.

Цієї миті виходить Тимофій із зовнішнім гостем.

- Кирило, у тебе щось болить? – почула запитання боса, від якого захотілося розсміятися. Але я трималася. До кінця.

- Чому ти так вирішив?

- По твоєму обличчю прочитав. Кіро, ми вийдемо на пів години, перемісти і перепріотизуй, будь ласка, мої завдання на сьогодні, - впевненим тоном дають мені 100501 завдання на сьогодні.

- Добре, - ще одна посмішка.

А тим часом хочеться вбивати. Усіх. Кирила та Тимофія у перших рядах. Але я лише продовжую усміхатися.

Тимофій Грановський

Сьогодні продуктивний день видався, я дуже радий.

Вдалося знайти «щура», ним виявився незадоволений премією адвокат, ну нічого, тепер поліція йому розповість про красу життя зовсім без премії, і навіть без зарплати.

Ще вдалося отримати запрошення в гості на уїк-енд до Івана Кудріна, власника великої торгової мережі, в яку я вкрай зацікавлений увійти з нашим товаром.

А ще сьогодні Кіра підняла мені настрій своєю розмовою з Клавою, що за дивовижна та непробивна у мене асистентка, як згадаю…

«Кіро, як Ви вважаєте, які дівчата подобаються Тимофію Андрійовичу? – з придихом запитала 40-річна глибоко заміжня мати двох дітей.

- Різні дівчата, - незворушно відповіла Кіра, не відриваючись від монітора

- Ну а все ж таки? - не здавалася дама.

Ігнор з боку асистента.

- Кіро? - ще одна спроба.

- У моїй відповіді ключовим словом є слово не "різні", - Кірюша підняла погляд і злегка посміхнулася, наче згладжуючи відповідь та очікуючи коли до опонента дійде.

- Ви рахуєте, що я не дівчина? - вскрикнула жінка.

- Зараз я рахую місячний баланс відділу маркетингу. Вашого, між іншим, відділу. І за моїми результатами, дуже багато ви витратили, оверспендінг.

Клава пирхнула і ні з чим пішла. Як і всі.

Моя Виноградова має особливий талант – культурно посилати людей у ​​потрібному напрямку. А ще діставати необхідну інформацію. І швидко аналізувати ризики. І миттєво реагувати.

Коротше, вона стала дуже важливою для мене людиною за якихось 4 місяці.

Унікальна дівчина.

Кіра Виноградова

У ці вихідні запланована подорож до певних Кудріних, з дружиною я вже трохи знайома, а от про чоловіка тільки чула. 

Натураліст, захисник навколишнього середовища, любитель природи, городник, а також успішний бізнесмен.

Я підготувала нам із Грановським валізи, настроїлася морально і в дорогу.

- Кіро, ти впевнена, що він нас змушуватиме робити всі ці речі? – вкотре запитує чомусь нервуючий бос.

- Ну не на 100%, але з високою ймовірністю, - спокійно відповіла.

Сьогодні Тимофій одягнув джинси та сорочку і через незвичайність образу я не можу відвести від нього погляду, гарний засранець!

- І ти думаєш, що треба буде з ним рибалити і палити багаття? - мені так смішно від жаху, що звучить у голосі боса, цієї дитини асфальту, але я тримаюся і всім виглядом демонструю незворушність і серйозність.

- Як я озвучила раніше, найімовірніше, - втретє відповіла на запитання.

Тимофій Грановський – гроза бізнесу, впевнений, амбітний, діловий, але в той же час абсолютно не пристосований до звичайного життя в класичному розумінні цього слова, в його житті не було дитячих таборів на березі річки, села у бабусі на все літо, городів з картоплею та цибулею… Спочатку елітний дитячий садок, вважай, інтернат, потім закрита школа, а потім університет із «золотими» дітьми і все, Тимоша виріс.

Я знаю, що в якийсь момент хлопчик почав чинити опір системі, в особі його шановного батька, і після закінчення університету пішов з дому і відкрив свою компанію на невеликий капітал, що йому заповів дід, і зараз це наша велика та економічно прибуткова компанія.