Глава 5.

- Що він від тебе хотів? – не втримався Тимофій.

-  Потім, - я показала жестом на присутню тут пасію.

- Це ти тільки-но подала знак, що при мені не можна розповідати секрети? - досить голосно заявила обурена дівчина. З одного боку, я її розумію, але з іншого… Не вигідно нам привертати таким чином увагу.

- Тимофію Андрійовичу, Ви відпочивайте з Іриною, а я піду поки посиджу, нічого термінового, повірте, – ми глянули один одному в очі, подумки спілкуючись, "не терміново, але важливо", "зрозумів, розберуся з панночкою і підійду".

- Що вона собі дозволяє? – не замовкає пасія. 

Шумна, невихована, тільки й є, що краса. Але цим довго чоловіка не втримаєш, особливо такого пересиченого.

- Помовч, Іро, ти починаєш дратувати, - почулось ззаду.

Думати треба було, шановний босе, перш ніж двох дівчат одночасно запрошувати.

 Повернулась на своє колишнє оглядове місце, і на десять хвилин розслабилася, уткнувшись в телефон.

Телефонувала мама, а я так і не перетелефонувала. Повідомленням вибачилася та написала, що завтра обов'язково приїду в гості. Батьки переживають і відчувають свою провину, але це так склалися обставини. Я можу й роблю, альтернатива – в'язниця. А бачити свою матусю в суді, за ґратами, не дай Боже.

- Ходімо поговоримо, - відірвав мене від роздумів голос начальника.

Він сьогодні напрочуд гарний і привабливий, цьому негіднику все личить, тут вже нічого не вдієш.

Мені подобалося наше розуміння один одного без слів, дивовижна суперздатність, під час складних переговорів ми могли цілі діалоги вести, навіть по його погляду розуміла, які дані треба терміново проаналізувати та прогноз скласти. Одним словом – фантастика.

Зараз я чітко розуміла, що йому треба дати мені завдання дізнатися певну інформацію, причому терміново, і ще дуже цікавив зміст нашої розмови з Данилом.

Не замислюючись, простягла руку босу і він відвів мене на паркет, де грав повільний вальс.

- Дивись, той чоловік із сивиною нам дуже цікавий, потенційний партнер, хочу з ним зустрітися у неформальній обстановці. Ти можеш з його дружиною поспілкуватися? Треба розвідати чим він живе: захоплення, хобі, пороки, ну ти зрозуміла, що нариєш, те і добре.

- Зрозуміла, - його рука міцно тримала мою, друга обіймала спину, притискаючи трохи більше, ніж треба.

- Що хотів Корчинський? - пильно подивився Тимофій і трохи сильніше стиснув руку. Дивно. Він що, нервує?

– Ну він агресивно рекрутив, намагаючись вивідати секрети в обмін на посаду. Прогнозовану ціну акцій після певних угод, жодної конкретики. Однак, треба Григорієві дати вхідні дані для аналізу, може я не перша його потенційна працівниця, – в очах боса побачила злість і навіть лють.

- Що його цікавить? Наші галузі дуже слабко перетинаються!. – риторичні питання чи міркування вголос, класичний спосіб аналізу, я не заважала, нехай розмірковує. Для мене дуже мало інформації, тож навіть не хочу й пробувати будувати аналіз.

- А з Іриною що? – звернула увагу на засмучену дівчину біля стіни, яка подумки мене неодноразово вже замочила.

- Образилася. Взагалі, це погана ідея запрошувати дівчат на ділові вечері, більше ніколи. А з цією сьогодні закінчу. Вона мене дратує, - скільки зневаги в його голосі, так і захотілося підбором наступити на ногу з усієї сили! Згодна, дівчина не найблагородніша, але де повага?! Навіщо тоді запрошував? Чого чекав?

- Не сопи. Більше так не буду, обіцяю. Допоможеш? – і коли це я сопіла? Моє обличчя - мій захист, я навіть плакати вмію, не видаючи емоції. Стриманість – моє друге ім'я, дуже рідко хто може розгадати мої справжні емоції та почуття за маскою легкої усмішки та спокою.

- Допоможу, - приречено видихаю. Куди ж мені подітися з підводного човна?

Танець закінчився, я випурхнула з обіймів боса та пішла шукати свою ціль.

Жінка 50 років, гарна, скромна, інтелігентна. Видно, що дружина, а  не коханка. 

- Дуже смачні ті канапки, спробуйте, рекомендую, - посміхнулася і зав'язала розмову.

Двадцять хвилин і необхідну інформацію вивідала, причому зовсім без хитрощів. Просто попросила допомогти мені у завданні від боса.

- Кірочко, мені імпонує Ваша чесність. Чоловікові слівце замовлю обов'язково! 

Ми мило поговорили, обмінялися номерами телефонів і я, подякувавши, пішла до Тимофія.

Тут розгорталася ціла трагікомедія на очах у публіки.

- Кидаєш?! Але за що? – кричала Іра, тикаючи пальцем у начальника.

- Вибач, можеш не підвищувати голос, ми з тобою освічені люди. Не кидаю, а прошу зрозуміти. Не чекав від тебе сцени, якщо чесно, – Тимофію трохи незручно, але не дуже. Додумався, коли кидати дівчину. Розумний чоловік, але іноді, як відмочить…

- Що я маю розуміти?! Що не так зробила? - ще більше заводиться вона.

- Все так, річ у мені, - завчена фраза з боку чоловіка. Навіть мені гидко.

- Я не розумію!!!

- Заспокойся і пішли, - терпець Тимофія не безмежний, а не всі справи ще завершені. - Я зараз принесу твій верхній одяг, чекай на мене, – і дав знак працівнику готелю, щоб той допоміг з одягом, так як драма продовжувалася.