Розділ 6

даша

П'ятниця минула, як у тумані. Після оголошення про "заручини" вся атмосфера в офісі змінилася. Попри те, що ніхто не знав деталей, на мене тепер дивилися з сумішшю поваги та заздрості. У голові постійно крутилася думка: "Я — наречена Айсберга". Я відчувала себе ошуканкою, що носить чуже ім'я.

Увечері, після дев’ятої, я була вдома, знесилена. Саме тоді задзвонив телефон.

— Вишневська! — радісно промовила Наталя. — Ти пережила п'ятницю? Я цілий день чекала, щоб ти повернула сукню і розповіла мені про цього цинічного Генерального!

— Пережила. Сукня на вішалці, ціла. Але я більше не можу про це думати. Я готова кричати, — втомлено зітхнула я. — Я настільки виснажена його тотальною відданістю та цинізмом, що ледве дихаю.

— Я бачу! Ти мені не говорила, як пройшов ваш вечір? Ти ж була його "прикрасою"! Він не з'їв тебе? — запитала Наталя з грайливою інтонацією.

— Він не з'їв, — я намагалася говорити спокійно. — Але там сталося дещо... неймовірне. Я не можу про це говорити по телефону. Це вимагає... емоційної підготовки. Це більше, ніж просто "прикраса".

— Що?! Це ще цікавіше! — шоковано вигукнула Наталя. — Добре. Нам потрібна перезавантаження. Поза роботою. Завтра субота. Ми йдемо розважатися! Пам'ятаєш, як у студентські часи? "Октава", танці, музика! Нам терміново потрібно розвіятися.

— Я згодна, — швидко відповіла я. — Мені потрібно відчути себе знову собою, а не його секретарем. Я готова піти до клубу, але про той вечір я розповім тобі лише там.

— Тоді так. Зустрічаємося завтра о восьмій у мене. Ти повертаєш сукню, і ми вибираємо щось нове. Я хочу почути всі неймовірні деталі, але вже з коктейлем у руці, — весело промовила Наталя.

— Домовилися. До суботи.

Я поклала слухавку. Я мусила забути про $150,000$ хоча б на одну ніч.

💃 Субота: Срібне Сяйво та Розкриття Карт

Наступного дня я прийшла до Наталі. Ми довго сміялися, поки вона робила мені макіяж. Ми повністю відключилися від світу фінансів і босів-тиранів.

Час обирати сукню.

— Я не хочу бути "прикрасою" чи "щитом" сьогодні, — заявила я рішуче. — Я хочу бути собою. Я хочу, щоб сьогодні мене було видно.

Наталя витягнула з шафи щось, від чого у мене перехопило подих. Це був не просто одяг, а справжній водоспад блиску.

Це був сріблястий топ-туніка, виконаний із щільного, але гнучкого металевого ланцюгового плетіння (chainmail), що нагадував рідке срібло, всипане діамантами. Глибокий, драпірований виріз "гойдалка" (cowl neck) ідеально підкреслював декольте. Сукня трималася лише на тонких ланцюжках. Найбільш сміливим був асиметричний поділ з надзвичайно високим вирізом, який відкривав майже все стегно, довершений тонкими срібними ланцюжками, що елегантно обхоплювали талію та стегна.

— Ця сукня, Вишневська, — промовила Наталя, підморгуючи, — не для демонстрації контролю. Вона для руйнування контролю.

Я відчула себе як інша людина. Я виглядала як крижана королева, що зійшла з п'єдесталу, але готова запалити.

22:00. Клуб "Октава".

Ми викликали таксі. Вже на вулиці, у світлі неонових вивісок, я відчула себе зіркою. Коли ми зайшли до закладу, шум на мить ніби приглух. Сріблясте сяйво сукні було як прожектор.

Я помітила, як чоловіки, які стояли біля бару, буквально завмирали. Їхні щелепи справді відвисали, а очі простежували кожен мій рух. Але була й інша реакція: дівчата. Їхнє заздрісне фиркання було такою ж гучною похвалою, як і чоловічі погляди.

Ми пробилися крізь натовп до бару. Перший коктейль я випила майже залпом.

— За свободу! — крикнула Наталя, піднімаючи склянку.

— За свободу! — вигукнула я, сміючись.

Саме зараз я не могла більше тримати це в собі.

— Добре, слухай, — почала я, нахилившись ближче. — Він мене не з'їв. Він мене... заручив.

— Що ти несеш?! — шоковано вигукнула Наталя. — Жартуєш?

Я швидко, але детально розповіла про ділову вечерю з Ріхтером, про його накази, про його дотик до моєї руки і про шокуючу заяву.

— Він оголосив, що я його наречена, щоб переконати інвестора Ріхтера в надійності "сімейного" бізнесу! Це все було заради контракту! Я його фіктивна наречена! — я не стримувала свого обурення.

— Це новий рівень психопатії! — обурено заявила Наталя, стискаючи склянку. — Ми мусимо випити за це! Але тепер ти не можеш просто звільнитися. Ти його інструмент!

— Саме тому ми тут. Я мушу забути про це! Я мушу відійти від нього! — вигукнула я, і сльози ледь не навернулися на очі.

Ми пішли на танцпол. Я рухалася, не думаючи, дозволяючи музиці вести мене, намагаючись струсити із себе відчуття приналежності Кірілу.

Я зараз привертаю увагу багатьох чоловіків. Але попри це, у моїх думках, у центрі цього шаленого руху, була лише одна, нестерпна думка: мені потрібен лише один погляд. Погляд Кіріла Вернера. Я хотіла, щоб він побачив мене тут — не його фіктивну наречену, а цю Дашу. Щоб він побачив, що я можу бути бажаною, але недоступною для нього.

Ця думка була як отрута, але вона змушувала мене танцювати ще швидше.

Коли ми втомилися, ми повернулися до бару. Наталя пішла до вбиральні.

Раптом до мене підійшов високий чоловік із надто милою посмішкою.

— Ти танцюєш неймовірно, — промовив він масляним голосом. — Дозволь пригостити тебе.

Він поставив перед мною високий, яскраво-зелений коктейль.

— Дякую, — я посміхнулася йому, взявши склянку.

Я зробила великий ковток. Рідина здалася мені надзвичайно солодкою, і після неї моє тіло миттєво пронизала дивна хвиля тепла та розслаблення. Це було занадто швидко для звичайного алкоголю.

Музика, яка до цього була гучною, раптом почала здаватися м'якою та обволікаючою. Мої кінцівки стали ватяними, а напруга, що трималася в моїй шиї з початку тижня, повністю зникла. Усе здавалося чудовим, неважливим. Я відчула, як ейфорія розливається по венах. Це було небезпечне, швидке розслаблення, яке повністю вимикало мій страх і мою обережність.