Самооцінка: як формується ставлення до себе

‎Самооцінка — це те, як людина бачить і оцінює саму себе.

‎Не те, якою вона є насправді.

‎А те, якою вона себе відчуває.

‎Це внутрішній образ:

‎“Я достатній чи ні?”

‎“Я цінний чи ні?”

‎“Я можу чи не можу?”

‎Ці відповіді рідко формуються свідомо.

‎Вони складаються поступово.

‎З досвіду.

‎З реакцій інших людей.

‎З того, як із нами поводилися.

‎Американський психолог Карл Роджерс вважав, що ключову роль у формуванні самооцінки відіграє прийняття.

‎Особливо — у дитинстві.

‎Якщо дитину приймають не за досягнення, а просто за те, що вона є — формується відчуття внутрішньої цінності.

‎Якщо ж любов і увага залежать від поведінки, оцінок або “правильності” — виникає інше відчуття:

“Я хороший тільки тоді, коли відповідаю очікуванням.”

‎Це створює нестабільну самооцінку.

‎У 1960–70-х роках дослідження психолога Моріс Розенберг показали, що самооцінка тісно пов’язана з психічним благополуччям.

Люди з більш стабільною самооцінкою:

Краще справляються зі стресом, менше залежать від думки інших, і мають вищий рівень задоволеності життям.

‎Саме Розенберг створив одну з найвідоміших шкал самооцінки, яку використовують і сьогодні.

‎Але самооцінка — це не щось постійне.

‎Вона може змінюватися.

Психолог Альберт Бандура ввів поняття “самоефективність” — віра людини у власну здатність впоратися із завданням.

Його дослідження показали:

‎Не самі здібності визначають поведінку.

‎А віра в те, що ти здатен діяти.

‎Навіть якщо об’єктивно можливості є — низька віра в себе може зупиняти.

‎І навпаки — впевненість може допомагати рухатися вперед, навіть із труднощами.

‎Ще одна важлива ідея — це “соціальне дзеркало”.

‎Людина часто бачить себе через реакції інших.

‎Як на неї дивляться.

‎Як із нею говорять.

‎Як її оцінюють.

‎З часом ці зовнішні оцінки стають внутрішніми.

‎І перетворюються на самооцінку.

Але тут є проблема.

‎Інші люди не завжди об’єктивні.

‎Вони бачать не тебе повністю.

‎А лише частину.

‎Через призму свого досвіду, настрою і переконань.

‎Тому будувати самооцінку лише на зовнішніх оцінках — небезпечно.

‎Вона стає нестійкою.

‎Сьогодні тебе похвалили — і ти впевнений.

‎Завтра розкритикували — і ти сумніваєшся в собі.

Справжня стійкість з’являється тоді, коли оцінка починає формуватися зсередини.

Коли людина вчиться:

Бачити свої сильні сторони, приймати свої слабеості, і не зводити всю цінність до помилок або успіхів.

‎Самооцінка — це не про те, щоб вважати себе ідеальним.

‎Це про те, щоб вважати себе достатнім.

‎Навіть із недоліками.

‎Навіть із помилками.

‎Бо людина — це не сума її провалів.

‎І не лише її досягнення.

‎Це набагато більше.

‎І саме це “більше” важливо навчитися бачити.

                                   Сторінка-41