Самооцінка і самообраз: як ми бачимо себе

Кожна людина носить у собі образ себе.Не дзеркальний, не об'єктивний, а внутрішній.

Цей образ відповідає на просте, але фундаментальне питання:

"Хто я".

Самооцінка це не просто впевненість або її відсутність.Це загальне відчуття власної цінності.

Людина з адекватною самооцінкою розуміє свої сильні й слабкі сторони.Вона може помилитися, але не руйнується через це.Вона приймає себе як процес, а не як ідеал.

Але якщо самооцінка будується лише на зовнішньому схваленні, вона стає нестабільною.

Сьогодні похвалили, є підйом.

Завтра розкритикували, з'являється сумнів.

Психолог "Карл Роджерс" вважав, що важливою умовою здорового розвитку є безумовне прийняття, стан, коли людину цінують не лише за досягнення, а за сам факт існування.

Якщо в дитинстві любов залежала від поведінки, формується умовна самооціність:

"Я хороший, якщо...".

"Я гідний, коли...".

Так виникає внутшній тиск постійно відповідати очікуванням.

Самообраз формується з трьох частин:

*Реальне "я" яким я зараз є.

*Ідеальне "я" яким я хочу бути.

*Соціальне "я" яким мене бачать інші.

Чим більший розрив між реальним і ідеальним "я", тим сильніша внутрішня напруга.

Проблема не в прагненні до розвитку.
Проблема не в прийнятті себе на поточному етапі.

Людина з низькою самооцінкою часто:

*Порівнює себе з іншими.

*Перебільшує власні помилки.

*Недооцінює власні досягнення.

*Боїться проявляти ініціативу.

Але самооцінка не вроджена характеристика.

Вона формується і може змінюватися.

Усвідомлення своїх переконань про себе перший крок.Другий поступове створення нового досвіду, який підтверджує внутрішню цінність.

Бо поки людина не приймає себе, вона постійно шукає підтвердження ззовні.

А це веде до наступної теми:

Чому нам так важливо, щоб нас приймали?

І як формується потреба в близькості?

Про це далі.

                                   Сторінка-12