11.

  – Твій друг милий, – сказала дівчина, коли Том пішов.

 Посміхнувшись у відповідь, я взявся за миття посуду, тож вона повернулась до манги. 

 – Мої учні читають, – кивнув я на історію, коли тарілки виблискували під горішнім світлом.

  – Монолог травниці? – кинула вона погляд на мангу. 

  – Ага. Розкажеш мені про неї?

  Я продовжував стояти, спершись на стільницю.

 – Мати всеодно потім миє посуд ще раз, – посміхнулась дівчина, – навіть після мене. 

 Хотілось сказати, їй, що це з найприємнішого, що мені доводилось бачити – її посмішка. Але ця думка надто швидко змигнула повз, щоби я встиг її впіймати. 

  – То ти вчитель? – додала вона. 
 

  До переїзду в містечко холодного озера я кілька років працював вчителем на заміні. Знайти постійне місце роботи одразу після отримання диплому виявилось нереальною справою, та й я до цього не був готовий насправді. 
 Щоразу доводилось наново знайомитись з учнями; зазвичай я не встигав запам'ятати й половини імен, перш ніж попрощатись з ними. Тому я ніколи не цікавився ними більше, аніж того вимагала робота, бо це було просто даремною тратою ресурсів. Разом з тим часто доводилось знаходити собі інші заняття: за цей нестабільний період я встиг попрацювати в більш ніж дюжині різних організацій з сотнями різних людей. І жодного імені в пам'яті так і не зосталось – обличчя змінювались так швидко, що й годинникова стрілка не встигала за ними. Я й поготів. 
 Й тільки три роки тому мені випала можливість нарешті осісти. Переїзд до міста холодних зим був незапланованим, але я до цього готувався й чекав на таку можливість. Втім звичка бути  осторонь від учнів залишилась – тому я ніколи не запитував у них нічого, що не стосувалось мого предмету. Й досі подекуди плутаюсь в їх іменах. 

  – Он воно як, – кивнула дівчина на мою коротку розповідь, – то ось чому ти не запитав у них про мангу, бо ти ні про що не питаєш. 

  – Так.

  – Тут насправді й розповідати нічого, – вона розвернула історію картинками до мене й запросила присісти поруч, – це такий собі процедурник в детективному жанрі, тільки в сеттингу імперського палацу. Якщо хочеш, я можу подарувати твоїм учням цей примірник, можливо їм буде цікаво, тим паче він мовою оригіналу. Я однаково вже дочитую цей випуск. 

  Я подивився на неї спантеличено.

  – Ну, може тобі не завадило б врешті зацікавитись...

  – Давай, – перебив я.

  – Ми майже колеги, – посміхнулась вона й змінила тему. 

  Виявилось, що дівчина вже три роки навчається в одному з педагогічних ВУЗів Європи й планує навчати дітей природнім наукам [звідси й знання мови, – подумав я, але помилився: ще до переїзду Айцзи вільно володіла кількома мовами]. Любов до природи у неї від діда, а легкість у вивченні нових мов від бабусі. Слухаючи її, я подумав про Томову любов до піших прогулянок за місто й мені ця їх схожість видалась логічною. 
  Ім'я Айцзи означає улюблена донька.

  – Але я єдина донька, – засміялась вона, – тож у мене не було конкуренток.

  У Європі частіше її називають Ай, хоча їй незрозуміло це, бо ім'я й без того коротке і просте.

  – Або АйЦи, – додала вона, – але це мене радше просто смішить. Буває, вони вигадують собі, що я насправді Емілі. 

  Коли я розповідав Айцзи про нашу з Томом поїздку, вона вже закрила 'Монолог травниці' й, поклавши голову на коліна, уважно слухала.

  – Тим не менш, він вирішив приїхати сюди, – підсумувала Ай.

  Вже пізніше я спіймав себе на тому, що подумки інколи називаю її так само, як європейці. 

  – Думаю, він хоче дізнатись більше, – припустив я.

  – А сам нічого не каже?

  – Ні.

  – Може йому просто треба знайти щось, що все б пояснило, що заповнило б отой пробіл в його житті, де не було батька, – Айцзи говорила повільно, розглядаючи при цьому свої долоні. Я також дивився на них. – Так іноді люди роблять, коли хочуть пробачити, але не знають як. Шукають причину й виправдання. Або він відчуває, що й сам десь загубив трохи. Врешті, йому хочеться розуміти. А може навіть він насправді просто хоче врешті закрити цю тему, покласти десь на горищі й не повертатись до неї, аж поки його власні діти не вступлять до коледжу. 

 Виявилось, що місто, звідти Томів батько посилав свої листи знайоме Айцзи – звідти родом її бабуся, тож вона там буває щоліта бодай на якихось кілька днів. 

  – Якщо хочете, я можу відвезти вас завтра.