2

Ростик

Здається на п'ятнадцять хвилин вийшов з кімнати, а все наче змінилося. Дивлюся на Соню і не пізнаю її. Куди подівся страх в очах, невпевненість? Вона мені подобається. Мабуть я запропоную їй зустрічатися, а не цій липучці Гальці, яка придатна тільки для ліжка. Хоча в ліжку Галька богиня.

Почали сходитися друзі. Приперлася і Галька. Кидає на мене полум’яні погляди. Софія постерегла це і взагалі не звертає уваги. Мене це бісить. Зате Галька не залишає в спокої. Зайшла в ванну, куди я пішов сполоснути обличчя, щоб трішки перепочити і провітритися від кагали однокурсників. Замкнула ванну на защіпку і почала наближатися. Повільно розстібаючи ґудзики на блузці, під якою нічого немає. Так огидно стало. Я їй що, секс-машина? Ні, Галька це не мій варіант і хай йде лісом. Зупинив її руки, які вже тягнулися до моїх штанів і залишив у ванній, читаючи у погляді розгубленість. Сам пішов до Соні, щоб попросити пробачення і благати стати моєю дівчиною офіційно.

Зореслав

Зореслав вийшов з ванни, куди пішов після того, як до нього постукала Артура. Артура перед цим посварилася з Габбі. І Сторі знав чому. Дівчатам він подобався. А йому подобалася тільки Артура, але не дай Боже вона дізнається про інтрижку з Габбі. «Сьогодні ж розповім. Сподіваюся залишуся живий.»

–  Артуро, я тобі щось хочу сказати – почав було Зореслав, але Соня підняла на нього заплакані очі і хлопець задихнувся від ніжності і захотів обійняти дівчину. Він сів поруч, а Соня сховала обличчя у нього на грудях і заплакала.

–  Не плач маленька, не плач, моя хороша. Я обіцяю, що я тільки твій і більше не гляну на Габбі.

«Артура стала м’якішою, гарнішою і їй так личить ця ніжність в погляді» - так подумав хлопець і вирішив, що щоб не сталося, після університету він обов’язково одружиться з Артурою.

Артура

Що ж пора звикати. Тепер я Соня. Це не Зореслав, а Ростик. Та я його зву Славко. Так я не плутаюся. Цікаво, хто ж тепер я? Одного разу я спитала, тепер вже, у моєї мами, чи була у мене сестра? Вона розповіла, що так. Але сестру вдочерили і мама навіть не знає хто. В пологовому даних, куди поділася дитина, немає.

Тут універ такий, як той де вчуся я. Втім я тепер вчуся тут. І програма така ж. І Соня все здала. Молодці ми з нею. Я пишаюся цією дівчиною.

Скоро випуск, а я й досі не відгадала, чому ми з Софією зустрілися. Ну нічого. Усьому свій час. Колись може й зрозумію. Я ж бо інженер.

Софія

Мене тепер усі називають Артура. Мене усі люблять. І кажуть, що я змінилася на краще. Раніше я була занадто впевненою, могла кинути в обличчя друзям звинувачення і не тільки, а тепер стала м’якішою. Воно й не дивно, я ж бо зовсім інша людина, а не Артура. Ніяк не можу звикнути і називати Різдво святом Плуга. Перший раз коли Зоряну сказала слово «Різдво»,то він довго не міг зрозуміти, що я маю на увазі. Тепер знає, але все одно не може зрозуміти, чому я так кажу. Все запитує. Я мовчу і кажу, що наснилося.