1

Артура

Сьогодні мене запросили на вечірку до найгарнішого хлопця нашого університету. Я гадаю, що він запропонує зустрічатися. Він давно вже виказує мені знаки уваги. То довго і уважно та мене дивиться, наче хоче щось сказати, то просто бере за руку, коли ніхто не бачить і закриває очі. А сьогодні впіймав мене біля кафедри іноземних мов і притиснув у кутку. Я сподівалася, що Сторі мене поцілує, але він стояв, нависаючи наді мною і просто вдихав запах мого волосся. Його серце калатало ледь не вискакуючи. Я чула кожен поштовх цього тендітного органу, бо моє вухо знаходилося якраз на рівні грудей Сторі. Сторі – це прізвисько цього хлопця, бо він любить історію і знає її майже на рівні наших професорів - викладачів. Викладачі моляться на нього, коли він бореться за честь університету на різних олімпіадах і хрестяться, коли інші складають іспити з історії України.

Ось наприклад моя подруга Габбі. Вона чудова людина, але їде на трояках. Їй і цього вистачить, позаяк татко в неї віце - директор будівельної фірми і Габбі буде мати «тепленьке місце» в фірмі, щойно закінчить університет. Вона мені дуже подобається, але сказати, що батьком Івана Микитовича Кожедуба був Ілля Муромець, то це вже занадто.

Габбі теж подобається Сторі. Але я ж знаю, що він думає про Габбі. Ніколи він не подивиться на цю чорнокосу красуню з великими зеленими очима, так, як дивиться на мене. Сторі думає, що вона просто тупа й розбещена дитина,до того ж одна у дуже багатих батьків, яка за іронією долі має гарну фігуру і довгі ноги. Навіть в університет вона вступила не дібравши декілька балів, але це таємниця, яку Габбі розповіла мені під грифом «цілком таємно», тобто просто сказала, щоб я не плескала язиком про це. Наче ніхто не зрозумів, як відбувався вступ. Просто батько Габбі і наш декан є однокурсниками. А далі справа техніки. До речі, Габі сама про це усім розповіла.

І знову думки повернулися до Сторі, моє серце ледь не вискакує з грудей, коли я згадую про те що відбувається зі мною, коли він просто тримає мене за руку. Просто по дружньому. Ми любимо читати книги одного з ним жанру і часто обмінюємося ними. Коли наші пальці торкаються, Сторі піднімає голову і дивиться мені в очі, довше ніж потрібно. Його погляд зачаровує.

Та що це я, Сторі та Сторі? Якщо маю намір зустрічатися з цим красунчиком у якого мигдалеподібні блакитні очі, біляве волосся і гарна статура, то треба звикати до його імені. Не буду ж я свого хлопця кликати на прізвисько. А ім’я у нього теж красиве – Зореслав Свенович Роземблюм. Буду я його Зорянчиком кликати. Ні, взагалі якась собача кличка виходить. Краще буду Зореславом кликати. Так мені подобається більше.

Так думала Артура збираючись на вечірку. Вона одягнула свою найкращу сукню, бо так було прийнято, що на свято Плуга молоді дівчата одягали завжди сукні, щоб янголи не сплутали їх з хлопцями. Це було прийнято ще з сивої давнини і традиції не порушувалися навіть в сучасному світі, хоч світ давно вже став техногенним. Зав’язала на голові низький хвіст. Зачіска спереду набула вигляду короткого волосся. Потім підфарбувала щоки, щоб виглядали яскравіше, намалювала легенькі стрілки на віях і підфарбувала вії тушшю. Останнім помахом спеціального пензлика нанесла на губи нейтральний блиск, щоб виглядали соковитіше і подивилася на себе в люстро. Залишилася задоволеною зовнішнім виглядом. Тепер у Зореслава не було шансів встояти перед тією красунею, яку побачила в люстрі Артура після перетворення за допомогою макіяжу і одягу. А руде волосся доповнювало образ дівчини.

Батьків якраз не було вдома, обоє поїхали у відрядження: мама до Мілану, а тато – до Калькутти. Тільки молодь залишалася вдома. Молоді заборонялося у це свято залишати країну. Чому? Ніхто не знав. Так склалося історично. Тільки президенти країн знали про це і передавали знання наступним президентам, які обиралися на десять років, приносили присягу на вірність народові і підписували папери про нерозголошення на все життя. Хоча кому б земні президенти змогли б розголосити все. Хіба що гостям з інших галактик, якби вони, ці гості, існували.

Ой, щось мене не туди несе. Треба зібратися з думками. Я уявлю обличчя Зореслава і все буде гаразд – так подумала Артура і продовжила збиратися на вечірку до хлопця.

Софія

– Ну Галю, ти хоч уявляєш, що ти робиш? – Рудокоса Софія вмовляла подругу, як тільки могла.

– Звісно уявляю. Це мій вибір. Він сьогодні мені освідчиться. І ми більше не будемо ховатися по пустих аудиторіях, а будемо офіційно зустрічатися. – Галя продовжувала збиратися на вечірку до Ростика, який був найгарнішим хлопцем університету і рішучість була написана в неї на обличчі.

– А як же я. Ти ж знаєш, я його кохаю. – Софійка, вся палала від ревнощів.

– Пробач подруго, але з тобою він був, тому що щось припекло. Один раз в аудиторії, то ще нічого не означає, він просто бавився.

Галя знала, що такими словами змушує Софію відчувати використаною і покинутою. Але на війні всі засоби згодяться. Вона так давно з Ростиком, але неофіційно, а їй так хочеться, щоб він її назвав своєю при друзях. І хай він поки, що пручається, але вона його сьогодні дотисне.

– Та як ти смієш? А ще подругою звеш себе.

– Ха, я з тобою тільки для того, щоб Ростик звернув увагу на мене.

– То ось ти яка? – на очах у Софії бриніли сльози.

– Яка є! – з викликом сказала Галя.

– Ти мені більше не подруга! – Софія це майже виплюнула і вибігла з квартири. Йшла й захлиналася сльозами. Коли ж трішки заспокоїлася, то подумала, що так не має бути. Сьогодні ж ніч перед Різдвом і всі будуть святкувати, а в неї настрій зіпсований через цю хвойду, на якій пробу ніде ставити. А Софія ж вважала її найкращою подругою, навіть познайомила з тим, кого кохала всім серцем, але Ростик дивився на Софію виключно, як на друга. І завжди казав, що не хоче їхню дружбу псувати коханням, але все таки у них щось було один раз у пустій аудиторії, коли обоє були не в собі. Якось неправильно це сталося. Вони завалили  іспит і готувалися з Ростиком до перездачі, потім щось сталося і обоє поглянули одне одному у очі. Ростик потягся губами до Соніних губ і вже не зміг відірватися. Коли все скінчилося, то Соня заплакала і втекла. Дівчина уникала коханого майже три місяці і навіть при зустрічі не дивилася йому в очі. Чомусь було соромно. І звірила свою таємницю тільки подрузі, яка пообіцяла розібратися. А тепер подруга каже, що ці три місяці стабільно зустрічається з коханим і вони більше, ніж просто тримаються за руки. Тому дівчина витерла сльози і через півгодини вже натиснула кнопку домофону Ростикового будинку.