***

Кріс кохав Чоніна з першого погляду і до останнього подиху, і навіть, після смерті, отримавши вічне життя, кохав так неначе завтра не настане.

- Потанцюєш зі мною, коханий? - він цілує морозно-холодну руку Чоніна, а той всміхається тепло неначе весняне сонце, яке вони тепер ніколи не побачать, та хіба це так важливо, якщо вони разом.

- Чані, ти сьогодні, якийсь занадто романтичний, - у світлі свічок хлопець виглядає моторшно-прекрасно. Він відкладає свій бокал з кров'ю, та подає Крісу руку, яку той, ніжно але міцно стискає своєю.

- А як інакше, у нас же річниця, - вони тихо покидають свій дім, виходячи у сад, який освітлює яскраве місячне сяйво.

- Справді? - вдавано дивується Ієні, під "засуджуючим" поглядом свого чоловіка, - Пам'ятаю я, пам'ятаю, не треба відразу робити це ображене обличчя, - парубок з тихим сміхом залишає короткий цілунок на вустах коханого.

- І скільки ж ми разом? - хитро всміхається Кріс, спиняючись посеред квітучих дверев, та обертається до Чоніна обличчям. Він тоне в очах Ієна, як у бездонному океані.

- Це що тест на стосунки? - пирхкає юнак, та кладе руку Чану на плече. Хлопці починають танцювати без музики, бо вона їм зовсім не потрібна.

- Ми древні тому, я перевіряю твою пам'ять, - сміється Бан, притримуючи Чоніна за поперек, поки парубок прогинається назад у танці.

- Ти неначе дитя, - закочує очі, - Сто років ми разом сто, тому... - хлопець спиняється та завмирає в руках Кріса. Він тягнеться до кишені звідки виймає підвіску у вигляді лебедя, що виблискує зеленими сапфірами, - Ось, з річницею, я кохаю тебе вже сторіччя і кохатиму ще вічність.

- Це ж... - сльози самі собою стікають по блідих щоках, - ... Я ж загубив її, як ти..?

- Я не хотів, щоб ти плакав, Чані, - Чонін зціловує солоні доріжки з холодних полічок, - Знаю, що ти обожнював цей подарунок твоєї мами, тому вирішив відтворити його.

- Ти сам зробив це?! - в карих очах плюскочеться щире здивування. Кріс не вірить, що таке може бути, щоб хтось кохав його настільки сильно. Це просто неможливо.

- Так, кілька днів підряд. Поки ти спав, я тікав в майстерню та доводив цю прикрасу до ідеалу, - хлопець застібає срібний ланцюжок на шиї Чана, та всміхається розтоплюючи його серце, яке вже давно перестало битися.

- Я кохаю тебе, і кохатиму завжди, Ієні. Дякую це найкращий подарунок, який тільки міг бути, - брюнет підіймає Чоніна на руки та крутить. Він цілує солодкі вуста, відчуваючи як Ян усміхається в поцілунок.

- Ти не шкодуєш? - тихо питає, блондин коли його ноги опиняється на землі.

- Про що? - затуманений погляд блукає обличчям Чоніна.

- Про те, що згодився на перетворення. Це ж ціла вічність...

- Яку я проводжу з тобою. Кращого життя не придумаєш, коханий, - ще один ніжний поцілунок, - Я кохаю тебе більше за життя, яке віддав у твої ж руки, тому давай проведемо цю вічність разом.

- Ти найкраща людина в моєму житті

- Ну вже, як 95 років, вампір прошу підмітити, - Чан сміється отримуючи несильні удари в плече. Його подарунок Чонін отримає трішки згодом, він буде дууууже палким.