8.

АРСЕН.

  Відпочинок на який я так розраховував схоже відкладається на невизначений термін. 

Віолетта напросилася силою поїхати з нами й мені не вдалося від неї відбутися.

І нам довелося брати її з собою.

Коли приходимо на місце відпочинку, то я одразу ж розкладаю намет. 

Власта збирає корінці для розпалення вогнища, а Віолетта стоїть збоку й розглядає камінці біля річки.

Так щось робити вона схоже не звикла. 

– Ну, що дівчата? Пропоную розкласти багаття. Якщо ми хочемо приготувати шашлик. Власто, допоможеш? – питаю дружину.

– Так, звісно. 

Власта підходить ближче й складає разом сухі гілочки. 

– Я теж хочу допомогти. Що мені робити? – раптом підбігає Віолетта.

– Ну йди розбери наші сумки, якщо тобі не важко, – пропоную.

– Сумки? А може краще хай Власта це зробить? А мені дайте іншу роботу, – обурюється Віолетта.

– Гаразд. Йди й просто посидь на ковдрі. Яку я сподіваюся ти можеш ростилити на землі? 

Дивлюся на Віолетту, яка невдоволено кривиться. 

Що взагалі вона вміє робити? 

Не уявляю.

– Добре. Якщо для мене дійсно не має роботи, то я піду. 

Віолетта йде до намету й бере ковдру. Потім обережно поправляючи сукню розстилає її й сідає на землю.

Помітно, що для неї це вже аж занадто.

Дивна вона якась. Зовсім не навчена до життя.

– Арсене, дивись. Я розпалила вогнище. Можемо класти мангал, – промовляє Власта й посміхається.

Їй дуже підходить ця щаслива усмішка. Вона може заразити нею всіх оточуючих. Хоча ні не всіх. Згадую коли дивлюся на Віолетту.

– Чудово. Дякую тобі, люба. Ти молодець, – кажу до дівчини і йду до авто, щоб взяти мангал.

Через кілька хвилин ми з Властою вже нанизуємо на шпажки смачне й соковите м'ясо.

Потім я кладу його на мангал, щоб приготувати. Час на подив летить швидко. Сонце світить яскраво й сильно, але купатися ще зарано. Вода у річці не набрала потрібної температури.

Я дивлюся навкруги. На зелену траву та блакитну гладь річки.

З дитинства обожнюю бувати на природі. 

Тут я відпочиваю духовно. Ніби відчуваю єдність з самим собою.

Власта теж молодець й схоже бути на природі приносить їй задоволення.

За весь цей час, що ми тут вона не разу не почала капризувати, або обурюватись. 

Навпаки допомагала мені. 

Починаю розкладати стіл та стільці. Й знову Власта мені допомагає, а Віолетта сидить наче засватана. Маже обличчя кремом. 

– Ой, ну ви вже все? А то я трохи зголодніла, – каже Віолетта.

– То поїж фруктів. Я нарізала тільки но. Свіжі, – Власта простягає тарілку ближче до Віолетти.

– Що це яблука? Ні. Я таке не їм. А лайма чи грейпфрута немає, – вередує Віолетта.

– Віолетто, ми не в ресторані. Чим багаті, тим і раді. Тому їж що дають, – сердито промовляю.

– Ні, я краще почекаю шашлик. 

Віолетта роздивляється свої нігті.

– Як хочеш. 

– Як смачно. Ти справжній кулінар, – заявляє Віолетта. Коли ми сидимо всі за столом й починаємо їсти.

– Дякую. Власто, а тобі смачно, – питаю навмисно ігноруючи Віолетту.

Якщо чесно її забаганки й капризи набридли.

– Дуже смачно. Така хрустка скоринка, – відповідає Власта й закидує собі шматок до рота. 

Не знаю чому та навіть їсть вона сексуально. Може, тому що бере м'ясо пальцями. Потрібно зробити їй невелике зауваження. Але я ніяк не наважуся. 

– Смачного дівчата, – тільки й промовляю. Й продовжую їсти.

Пізніше вирішуємо піти покататися на човні. 

Я домовляюся з господарем човнів і ми разом йдемо до пристані.

Потім Віолетта та Власта сідають у човен. 

Я сідаю останнім і відв'язую човен. Ми всі разом починаємо гребти лопатами. У Власти одразу ж виходить, а от Віолетта ледь тримає лопати у руках.

– Ай, мій ніготь. Він зламався, – кричить Віолетта.

– Нічого страшного. Я взяла манікюрні ножиці з собою. Повернемось на берег, то підріжеш ніготь, – пропонує Власта.

– Дівчино, ти хоча б знаєш скільки коштує такий манікюр. Ти в очі таких грошей не бачила, – Віолетта закочує очі.

– Я просто запропонувала, – тихо каже Власта.

От дарма я погодився взяти з собою Віолетту. Тільки одні проблеми з нею. Ніколи не думав, що вона така.

Посміхаюся до Власти ніби виражаючи їй підтримку.

Вона посміхається мені у відповідь.