Вічність з тобою.

7.2

   Додому з Арсеном ми повертаємося майже опівночі. Після ресторану чоловік запропонував мені прогулятися по місту і я погодилася. Мені дуже сподобалося те, що Арсен зрозумів мене. Й запропонував піти з вечірки. Бо серед тих пихатих людей я почувалася вкрай незручно.

Після приймання гарячої ванни повертаюся до кімнати.

Арсен вже одягнений в піжаму й готується до сну.

Він дивиться на мене з легкою усмішкою на обличчі. 

– Ну як легше? – цікавиться.

– Так. Гаряча вода пішла мені на користь.

– До речі про воду. У мене є пропозиція. Завтра субота. Вихідний день. Може поїдемо на річку? Влаштуємо пікнік? Погоду обіцяють хорошу, – пропонує Арсен.

– Поїдьмо. Там де я жила була одна велика річка. Вже за самим селом. Тому я частенько туди бігала, щоб побути на самоті.

– Ну тоді вирішено. Їдемо завтра на Дніпро. Тільки потрібно ретельно підготуватися, бо можливо нам доведеться залишитись на ночівлю, – попереджає Арсен.

– З наметом? 

Звісно, що з наметом. Це ж логічно. Але мені хочеться зайвий раз впевнитись, що Арсен подбає про нас на відпочинку.

– Так. В мене є туристичний намет. Вона велика й містка, тому можеш не хвилюватися.

– Добре. Я рада. Нам потрібно трохи відпочити. 

– За одне й познайомимось трохи ближче, – додає Арсен.

– На добраніч, – кажу і тісніше закутуюся в халат.

Ці інтимні моменти ставлять мене у незручне положення. Тому краще йти спати. А ранок покаже, що вечір не скаже.

– На добраніч, Власто. Приємних тобі снів, – улесливо промовляє Арсен і також лягає у своє маленьке ліжко.

У мене мурашки бігають по шкірі, коли уявляю, що Арсен міг би лежати поруч зі мною. Нібито нічого такого, але моє обличчя покривається червоними плямами.

Шкода, що в мене немає досвіду стосунків з хлопцями.

Я поводжуся наче дев'ятикласниця, яка вперше зустріла справжнього хлопця.

З тривожними думками на серці мені все-таки вдається заснути.

Прокидаюся доволі рано. Арсен ще спить. Зараз можу роздивитися його обличчя уві сні. Прямий ніс, гарні губи та довгі вії, яким би могла позаздрити будь-яка дівчина.

Взагалі якщо добре придивитися, то Арсен дуже привабливий чоловік.

Можливо саме тому він так на мене діє. 

Роздивляюся чоловіка приблизно хвилин п'ять. Потім помічаю, що він відкриває очі. Одразу ж лягаю на подушку, щоб він нічого не зрозумів.

Чую як Арсен встає і виходить з кімнати. Двері тихо зачиняються і я нарешті теж можу встати з ліжка.

Через годину ми вже одягнені й зібрані йдемо з Арсеном на кухню. Щоб поснідати. Там звісно як завжди Валерія Леонідівна, сестра Арсена Віка та Віолетта....

Якого дідька вона тут забула? 

І головне звідки вона знає Валерію Леонідівну? Загадка.

Надмінна та зверхня особа. 

Вона мені одразу ж не сподобалася, як тільки я її побачила.

– Доброго ранку. Мамо, Віолетто, Вікторіє. Смачного, – каже Арсен і цілує свою маму у щоку.

Віолетта кривиться як тільки помічає мене поряд з Арсеном.

Вона високо підіймає голову й дивиться на мене наче на якусь холопку.

– Привіт, Арсене. Не можу назвати цей ранок добрим, але все-таки спитаю. Куди це ви зібралися у такому вигляді?

Віолетта уважно спостерігає за плавними рухами Арсена.

– Ми? Не повіриш. На річку. Давненько я нікуди не вибирався, – Арсен мастить тост маслом і потім кладе мені на тарілку.

Я сідаю біля нього й починаю напружено їсти. 

Валерія Леонідівна та Віолетта невдоволено на мене зиркають.

Шматок до горла не лізе. 

– Справді? А я от зайшла до вас у гості. Й думала запропонувати тобі покататися верхи на конях. На фермі мого батька. Але якщо ви йдете на річку, то, мабуть, іншим разом, – засмучено відповідає Віолетта.

– Можливо. Якщо у мене знайдеться вільний час, – ретельно пережовуючи їжу промовляє Арсен.

Віолетта явно очікувала на іншу відповідь. Тому я трохи всміхаюсь коли бачу її реакцію.

– Арсене. Так може ви візьмете й Віолетту з собою? Незручно якось виходить. Вона сюди прийшла заради тебе, – нахабно заявляє Валерія Леонідівна.

От зла жінка. Все робить, щоб принизити мене.

– Мамо, не знаю чи буде це вдалою ідеєю....

– О, я давно не була на річці. Я з радістю поїду з вами, – плескає у долоні Віолетта.

– Чудово. Отже, Віолетта поїде з вами. Вирішено, – Валерія Леонідівна хитро посміхається.

Вона спеціально це робить. Я зрозуміла. Але навіщо? Невже так мене недолюблює?

– Ну гаразд. Хай Віолетта їде з нами. Але ми виїжджаємо через годину. Тому у тебе Віолетто, не так багато часу.

Арсен встає з-за столу і йде до кавомашини. Зробити собі каву.

– Подружко, я так рада за тебе, – каже задоволено Віка. Яка досі мовчки спостерігала за цим фарсом.

– Я теж, – відповідає Віолетта. 

А мені вже зовсім не здається ця поїздка веселою.


 


 


 


 


 


 


 


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше