Вічність з тобою.

7.1.

ВЛАСТА. 

    Коли разом з Арсеном заходимо до ресторану помічаю, що гостей тут зібралося досить багато. Всі вишукано й дорого одягнені. Наче у якомусь кіно. 

Помічаю як до нас назустріч йде усміхнена Марта з келихом шампанського у руці. 

– Привіт. Ви щось довго? Вже всі зібралися. До речі дуже рада вас бачити. Арсен широко всміхається й у цю хвилину майже сяє. Розумію, що він дуже сильно прив'язаний до дружини брата. Й це хороший знак.

– Це тобі. З днем народження, люба, – Арсен простягає букет білих троянд, які ми взяли по дорозі й маленьку атласну чорну коробочку. 

Всередині якої дуже дорога й цінна брошка у формі камелії. 

– Дякую вам, які чудові квіти, – вдихає аромат троянд Марта й легко обіймає мене та Арсена. 

– Я так розумію у вас сьогодні шведський стіл? – цікавиться Арсен у Марти. 

– Так. Вирішили трохи зекономити. Гостей багато й нам хотілося врахувати смаки кожного. А для цього потрібно багато часу та грошей. 

– Ці всі люди твої знайомі? – продовжує вичитувати мій чоловік. 

– Майже. Дехто з нашого благодійного фонду, а дехто ділові партнери Ореста. А інші мої друзі та родичі. Ви проходьте. Пригощайтесь, а мені потрібно відійди на декілька хвилин. Пардон, – посміхається Марта й зникає між гостями. 

– Шампанського? – Арсен бере з великої таці, яку тримає молодий офіціант келих з шампанським. І дає мені. 

– Дякую з задоволенням. Відпиваю трохи й роздивляюся гостей. Всі поводять себе невимушено. Так наче риби у воді. А я серед них справжня біла ворона. На хвилину мені стає по справжньому соромно. Згадую слова матері Арсена про те що я не вписуюся в їхній світ. І на жаль вона має рацію. 

– Власто, щось не так? Ти себе погано почуваєш? – Арсен кладе руку мені на плече. 

– Ні, все добре. Піду знайду вбиральню, щоб поправити макіяж. 

– Гаразд. Власто, якщо тобі буде погано чи ти почуватимешся вкрай незручно. Скажи мені. Ми у будь-який момент можемо піти, – Арсен з порозумінням дивиться на мене. 

– Добре. Обіцяю. Йду шукати вбиральню і радію, що хоча б трохи можу усамітнитися. 

  Через декілька хвилин повертаюся до зали й помічаю на собі на смішливі погляди. Дві молоді дівчини дивлячись на мене шепочуть щось одна одній, а потім хіхікають. Озираюся по сторонах шукаючи очима Арсена. Бачу його у протилежному кінці залу. Він розмовляє з молодою дівчиною з русим волоссям. На вигляд їй не більше двадцяти п'яти. Несміливо наближаюся до них. Й стаю трохи далі від Арсена. Він посміхається до дівчини й навіть жартує з нею. Вона у свою чергу фліртує з ним. Й легко торкається його плеча. На подив Арсен нічого не робить й продовжує розповідати дівчині про якусь нову колекцію. 

Я прокашлююсь. Тільки зараз мій чоловік мене помічає. Він підходить до мене й обіймає за талію однією рукою. 

– Віолетто, хочу тебе познайомити з моєю дружиною Властою. 

– Ти одружився? Не знала. Ну що ж вітаю. Мене звати Віолетта. Приємно познайомитися, – говорить дівчина невдоволеним тоном.

   Її зверхній погляд проходиться по мені зверху вниз. Помітно, що вона вважає мене дрібною комашкою. Яка привернула увагу чоловіка не свого рівня. 

– Віолетта моя хороша знайома й донька відомого бізнесмена та ділового партнера Ореста, – промовляє Арсен. 

– Ми доволі часто бачимося з Арсеном. Тому нас важко назвати просто хорошими знайомими. Чим ви займаєтесь, Власто? – Віолетта натягнуто всміхається й схиляє голову на бік. 

– Поки що нічим. Бо я всього тиждень у столиці. Раніше я співала у музичному гурті, – відповідаю, щоб хоч трохи підтримати розмову. 

– Ой, це дуже погано, що у вас не має зараз роботи. Дорогенька. Це приводить до жахливої деградації, – ніби турботливим тоном каже Віолетта. 

– Думаю моя дружина обов'язково знайде собі зайняття по душі. Вона володіє багатьма талантами, – заявляє Арсен, що дуже не подобається Віолетті. Вона сердито кривиться. Її красиве обличчя починає морщитись. 

– Де ж ти знайшов такий скарб, Арсен? Гляди, а то ще вкрадуть, – насмішкувато каже дівчина.

   Її сарказм боляче ранить. Я й так розумію, що зовсім тут недоречна. Ці люди абсолютно для мене далекі. Бо я звичайна селючка, а не принцеса з вищого світу. Й це потрібно визнати. 

– Віолетто, радий був тебе бачити. Але нам з Властою пора йти. Бувай, – кидає Арсен й ми разом просуваємося до виходу. 

– Ми так швидко йдемо? Марта на нас образиться – питаю. 

– Вона зрозуміє. Я ж казав тобі раніше, якщо почуватимешся незручно ми поїдемо додому. – Як ти зрозумів? 

– Власто. Пам'ятаєш колись я тобі вже казав, що тобі варто подорослішати. Так от. Ти зовсім не вмієш приховувати своїх емоцій. Навіть Віолетта помітила твою слабкість. Так не має бути. Нікому й ніколи не дозволяй бачити свою душу оголеною. Бо це позбавляє тебе переваги над більш сильними й впевненими людьми.

 

 

♡♡♡♡♡♡

ЛЮБІ ЧИТАЧІ ДІЛІТЬСЯ ВАШИМИ ВРАЖЕННЯМИ СТОСОВНО РОЗДІЛУ. НА ГОРИЗОНТІ З'ЯВИЛАСЯ ВІОЛЕТТА, ЯКА ЩЕ ЗІГРАЄ СВОЮ РОЛЬ У ЖИТТІ ГЕРОЇВ.....




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше