6.

АРСЕН. 

    У компанії назбиралося багато невідкладних справ. Потрібно переглянути договори з постачальниками. А також провести серйозну розмову з нашим дизайнером Віком. Стосовно його гонорару, який зростає з кожним місяцем все більше. Ще трохи й нам буде вигідніше перейти на пошив для мас-маркетів.

– Арсене Яновичу, тканина яку ми замовили у постачальника для пошиття нової колекції ділових костюмів з браком. Що робитимемо? – в кабінет вривається майже захекана Діана. Моя секретарка.

– Який саме брак? Помітний? – закриваю з силою теку з договорами, яку щойно переглядав. 

– Ну не дуже. Наш технолог Назар Іванович теж вважає, що якщо правильно підійти до пошиття костюмів, то брак можна приховати, – швидко говорить Діана. 

– Ти зі своїм Назаром Івановичем знущаєтеся з мене? Тканину терміново потрібно повернути й замінити на іншу, – кажу твердо. Намагаюся бути якомога спокійнішим. Цьому я навчився за роки медитації, коли жив у Тибеті майже пів року. Хоча темперамент та амбіції у мене завжди були трохи завищені. Це, мабуть, генетичне у сім'ї Вдовиченків. 

По чоловічій лінії. Навіть Орест повністю успадкував темперамент і амбіції нашого батька. 

– Але ж ви самі сказали.... 

Діана починає шмигати носом і витирати очі.

 А в мені починає народжуватися відчуття провини. Не люблю коли жінки плачуть. Мені одразу стає незручно. 

– Прошу давай без сліз. Будь ласка. То що я казав по твоєму? 

– Ви питали чи дуже помітний брак. От я й подумала.... 

– Так, питав. Бо тільки сліпий може не помітити браку на тканині. Або ж непрофесіонал. Саме тому я й поставив таке питання. 

– Я вас зрозуміла. Піду передам ваші вказівки Назару Івановичу, – Діана витирає сльози й випрямившись виходить з кабінету. 

    Я ж дивлюся на годинник і розумію, що скоро мені пора додому. Мабуть, Власта вже давно повернулася з шопінгу. Й можливо саме зараз роздивляється обновки. Думаючи про неї у моєму тілі одразу починає кипіти кров. Так давно вже в мене такого не було. Я звісно не аскет й ніколи ним не був, але останні три місяці провів без жінки. Й це доволі складно особливо коли на горизонті маячить молода приваблива дружина. Але Власта не з тих дівчат які так просто кидаються у ліжко до малознайомих чоловіків. З нею потрібно мати терпіння. Й завойовувати її поступово. Зараз я впевнений, що саме цього хочу. Але діяти буду без наступу й атаки. Спокійно й з розумом. Власта подобається мені. Вона добра, чесна та розумна. Може стати мені прекрасною дружиною. Навіщо витрачати час на пошуки великого кохання та свого ідеалу? Якщо під носом у мене є досить не поганий варіант.

    Складаю документи до купи й роблю порядок на столі. Вже хочу йти, але раптом голова Діани просувається між дверною щілиною. 

– Шеф, до вас Орест Янович прийшов. Хай заходить? Цікаво, що йому потрібно? В кінці робочого дня? 

– Так. І зроби нам дві кави, будь ласка.

 – Тільки каву? – перепитує дівчина. 

– Так. Тільки каву. Іще бутерброди. Як я люблю. Діана знизує плечима й через секунду зникає. 

– Привіт, молодятам. Як ся маєш?, – Орест впевненим кроком заходить до мене у кабінет. 

– Навіть дуже добре. А ти як? Що нового у Марти та Максимка? Не так давно Орест та Марта нарешті змогли всиновити її племінника. Й зараз вони щасливі батьки чудового малюка. 

– Все добре. Малий росте та повніє. Й Марта також..... – Тобто? Вона вагітна чи що? – питаю з посмішкою на обличчі. 

– Так. Але поки ми це нікому не розповідаємо. Тільки рідним, – акцентує Орест. 

– Вітаю. Це потрібно відмітити, але не сьогодні. Хоча завтра все одно зустрінемося. Діана заносить тацю з кавою та бутербродами й обережно кладе на стіл. Пропоную Оресту присісти на диван. Як тільки вона виходить Орест нахиляється до мене й починає розпитувати. 

– Ну то як воно тобі? 

– Що саме? – кладу ногу на ногу й всідаюся зручніше. – Сімейне життя. З молодою дружиною. 

– Ну моє сімейне життя тільки почалося. Тому поки що рано чимось хвалитися. 

– А як же перша шлюбна ніч. І всяке таке? – жартує Орест. 

– Ну я ж тебе не питав про твою шлюбну ніч. І тим більше як ти її провів? – відповідаю абсолютно спокійно. 

– Гаразд. Не ображайся. Просто мені Марта сказала, що сьогодні познайомилася з твоєю жінкою. І вона їй дуже сподобалася. Орест бере чашку з кавою й трохи відпиває. 

– Я попросив Марту допомогти моїй дружині підібрати одяг. 

– Дивно. Ти б міг сам їй допомогти. Все-таки ти працюєш у сфері моди не перший рік. 

– Не хочу бути занадто настирливим. На все свій час. 

– Мабуть, ти маєш рацію. На все свій час, але не варто тратити його дарма.

Наступного вечора ми з Властою збираємось у ресторан. Одягаю на себе темний вечірній костюм та білу сорочку. На цей раз обійдусь без краватки. Віддавши перевагу сорочці не класичного стилю. Коли я повністю готовий дістаю з кишені наручний годинник і дивлюся який зараз час. Маю таку дурну звичку носити годинник у кишені. Якось з юності цьому навчився й тепер постійно так роблю. Вже час йти. Бо якщо трохи запізнимося буде недоречно. Всі вже сядуть за стіл й почнуть святкувати. Чекаю на Власту присівши на ліжко. Так давненько я нормально не висипався. Спання на жорсткому матраці я вирішив замінити розкладним кріслом. Але нічого від цього не виграв. Бо мені й досі не зручно спати через те, що крісло закоротке й мої ноги звисають у повітрі.