5.

ВЛАСТА. 

    Наступного ранку прокидаюся у повному відчаї. Як я могла розбити ту кляту вазу? Тепер Валерія Леонідівна почне мене ненавидіти. Перший день знайомства зі свекрухою і такий облом. Але я дійсно зробила це ненароком. Коли уночі я прокинулася, то Арсена не було в кімнаті. Мені стало страшно знаходитися тут одній. Я вирішила пошукати чоловіка й спустилася вниз. Хотіла піти на кухню. Але не дійшла, бо почула голоси. Одразу ж я зрозуміла, що це Арсен з кимось розмовляє. І хоча говорили вони тихо все ж таки я почула суть розмови. Особливо мене вразили слова Валерії Леонідівни про те що у мене немає правильного виховання. Ніби я якась неосвідчена дикунка. Все ж я не у печері народилася. Школу закінчила й навіть у музичне училище. А те що у мене немає вищої освіти не так важливо. Не у всіх вона є. Саме тому я й перекинула цю вазу, бо хотіла якнайшвидше повернутися до кімнати. Щоб ніхто мене не помітив. А особливо ця холодна жінка. І випадково зачепила її цінну річ. Добре, що хоча б Арсен зрозумів і підтримав мене. Ми разом пішли до спальні й у повному мовчанні лягли спати. Зараз я в кімнаті одна, а отже Арсен кудись пішов. 

Цікаво він вже снідав? Разом з матір'ю чи ні? Встаю з ліжка й накидаю на плечі ковдру. Потрібно піти й купити собі халат. Бо коли я жила з бабусею, то мені не було чого соромитися. І хоча я в піжамі. Все ж у мене таке відчуття перед Арсеном ніби я гола. Загорнута у ковдру я підходжу до дверей. Раптом вони різко відчиняються й переді мною стоїть Арсен. Він схоже щойно повернувся з душу. 

Бо волосся у нього мокре й по лобі стікають краплі води. Я оглядаю його з голови до ніг. Окрім рушника обгорнутого навколо стегон на Арсенові більше нічого не має. Його широкий торс ще вологий від води, і я помічаю декілька крапель на його грудях покритих кучерявими жорсткими волосками. Мені одразу стає спекотно. Й трохи соромно. Я роблю крок назад і впускаю Арсена у спальню. Крадькома зиркаючи на нього. 

– Доброго ранку. Я не думав, що ти так швидко прокинешся, – заявляє як ні в чому не бувало, мій законний чоловік. 

– Доброго. Мені взагалі здавалося, що вже доволі пізно. Я думала ти поїхав на роботу, – відповідаю і ковтаю клубок, який зробився у горлі. 

– Влітку завжди так. Сонце встає рано й інколи важко орієнтуватись. Якщо чесно, то мені важко орієнтуватись бачачи дорослого оголеного чоловіка. – А де твій халат? Все ж потрібно йому натякнути, щоб одягнувся. Бо якщо продовжуватиму й надалі так на нього витріщатися він подумає, що я не зовсім нормальна. Я й раніше бачила напівоголених чоловіків. На природі, або на рибалці. Але це зазвичай були наші хлопці з села. Мої однолітки. А 

Арсен дорослий та зрілий чоловік. Зовсім не рівня нашим соплякам. Арсен явно приділяє час тренуванням у спортзалі. Бо фігура у нього ідеальна. Ні краплі жиру. Я продовжую роздивлятися Арсена. Він обертається до мене й ловить мій погляд. Потім нахабно посміхається. От безсовісний. Йому подобається, що я ніяковію у його присутності. – Я твій чоловік. Нам не обов'язково ховатися один від одного наче миші... 

– Але ж ми домовилися, що між нами нічого не буде якщо я цього не захочу, – потрібно щось робити, щоб не пасти під чари цього ловеласа. 

– Хіба я роблю щось погане? Чи до чогось тебе змушую? – цікавиться Арсен й підходить трохи ближче. Й навіть не збирається прикриватися. 

– Ну це неправильно якось. Ми знайомі кілька днів. І це занадто інтимно, – невпевнено лепечу. 

– Власто, ти доросла дівчинка. Й соромитися своїх бажань не повинна. Це природно коли жінці подобається чоловік й навпаки. Арсен робить ще один крок до мене й великим пальцем торкається мого підборіддя. Я здригаюся й навіть перестаю дихати. Вперше між нами з Арсеном виник дуже інтимний момент. Тільки те що може бути між подружжям. 

Арсен нахиляється до мене й мені здається, що от він мене поцілує. Цікаво мені було б приємно якби це сталося? Я закриваю очі. Його дихання приємно щекоче шкіру обличчя. Але замість того, щоб подарувати мені поцілунок Арсен шепоче мені у саме вухо: 

– Власто, тобі варто подорослішати. Й визначитися зі своїми бажаннями. Тільки тоді я зможу тебе поцілувати. Бо, бач, я з маленькими дівчатками не звик мати справи. Я відкриваю очі й бачу, як Арсен зникає у гардеробній.

●●●●●●●

=

Коли прокидаюся наступного ранку, то бачу, що Арсен вже повністю одягнутий. На щастя. Він поправляє манжети на сорочці. І дивиться на мене якось підозріло. Потім зненацька широко всміхається. 

– Ну все бувай. Постараюся прийти не пізно, – промовляє Арсен і гладить мене по голові. Наче маленьку дівчинку. Але я вже далеко не маленька.

– Добре, буду чекати, – відповідаю й наче зачарована дивлюся на його посмішку. Тільки тепер помічаю, що Арсен володіє надзвичайною харизмою. Не розумію чому він так на мене діє? Жодному хлопцю цього не вдавалося дотепер. 

– Займись чимось поки мене не буде. Сходи на шопінг, або салон краси. Якщо хочеш. Загалом я залишаю тобі кредитну карту. Можеш собі ні в чому не відмовляти. Арсен кладе на тумбу чорну пластикову картку. 

– Але я нічого не знаю у цьому місті. Та й нікого. Куди мені ходити? – питаю. 

– Наш водій Петро тебе відвезе куди потрібно. Я вже його попередив. Й до речі купи собі сукню. Бажано вечірню, – просить Арсен. 

– Навіщо сукня? – не розумію. – Завтра йдемо у ресторан. На день народження до Марти. Дружини мого брата. 

– У ресторан. Ти серйозно? Я ж матиму там вигляд білої ворони, – кажу з насмішкою. Арсен уважно мене роздивляється впродовж пари хвилин.