Вічність з тобою.

4.2

    Святкова вечеря пройшла доволі спокійно. Мама намагалася стримувати власного невдоволення.

А от сестра з братом навпаки цілий вечір з під лоба дивилися на мою дружину.

Але їх можна зрозуміти. Бо про існування Власти вони дізналися вчора зранку.

Власта молодець. Трималася впевнено й спокійно відповідала на провокаційні питання моїх рідних.

Якоїсь миті я навіть почав нею пишатися.

– Я страшенно втомилася. Хочу спати. Мабуть, приляжу, – каже Власта коли ми заходимо до моєї кімнати.

– Звісно. Вже пізно. Відпочивай, – промовляю.

Власта йде до ванної, а я йду взяти ще одну ковдру та подушку.

Сьогодні доведеться спати на підлозі. Не дуже комфортно, але рятує те що біля ліжка лежить м'який килим. 

   Через декілька хвилин коли ванна звільняється я теж йду почистити зуби. Це мій щоденний ритуал. Завдяки йому я можу трохи заспокоїтися й подумати.

Повертаюся у кімнату й помічаю, що Власта вже у ліжку. Вона сильно вкуталася ковдрою і заплющила очі.

Її довге густе й світле волосся розкидане по подушці. А рожеві пухкі губи трохи відкриті. 

Якби це була не Власта, а інша більш досвідчена жінка, її вигляд викликав би у мене бурю емоцій. 

І звісно не таких вже й невинних...

Бо дівчина справді дуже спокуслива. У будь-якого чоловіка спалахне до неї бажання.

Але я швидко себе опановую і йду у своє імпровізоване ліжко.

Лежу з розплющеними очима і дивлюся на стелю. Думки рояться наче бджоли у вулику.

Кручуся зі сторони у сторону. Зовсім спати не хочеться.

Встаю і йду до кухні попити води. У темряві не помічаю, що на кухні я не один.

Випиваю склянку до дна й тільки тоді бачу, що позаду мене стоїть моя мама.

– Що молода дружина спати не дає? – цікавиться з насмішкою мама.

– Ну так. Зазвичай такі молоді дівчата ненаситні у ліжку, – посміхаюся.

– Ти знову знущаєшся? Чому Арсене, кожного разу коли я починаю серйозну розмову ти ніби закриваєшся від мене?

Мама підходить до стільниці й бере карафку з водою.

– Просто не звик вирішувати конфлікти скандалом. А у нас зазвичай саме цим і закінчується.

— Тому, що ти завжди вчиняєш так,  як хочеш. Ніколи ні з ким не порадившись. 

– Мамо, одинадцята вечора. Думаю зараз не час для таких розмов, – вдихаю різко повітря. 

– Ти постійно так кажеш. Щоб не брати на себе відповідальність за свої вчинки, – кричить мати.

– Мамо, не починай. Будь ласка. Я розумію, що ти засмучена стосовно мого одруження, але це не означає, що я повинен звітувати перед тобою кожного разу, коли прийму якесь рішення.

– Звідки ти взяв цю дівчину? Хто вона взагалі така? 

– Ми познайомились недавно. Випадково. Й дуже сподобалися одне одному. 

До цього моменту Власта жила у селі з бабусею. Вчора ми нарешті розписалися й офіційно стали чоловіком і дружиною.

Намагаюся розповісти усю правду, але з деякими упущеннями.

– Ти щось не договорюєш, сину. Я відчуваю, – заявляє мати після довгого мовчання.

– Це все що я можу тобі сказати.

– Ти її кохаєш? – раптом питає мама.

– Мені добре поряд з нею. А щодо кохання. Я вже давно втратив здатність відчувати щось подібне.

Так колись давно я кохав. І в результаті отримав тільки біль та смуток. Можливо я однолюб? А можливо просто більше не вмію кохати?

Я й сам не маю відповіді на ці питання.

– Арсене, ти дуже змінився за останні роки. Особливо після тієї трагедії. А якщо ти помилився в цій дівчині? Що тоді? Знову наступиш на ті ж самі граблі? – мати кладе руки у боки.

– Ні, зараз все буде по іншому. Я більше не молодий шалено закоханий хлопець. А дорослий чоловік. Я знаю, що роблю, – стверджую.

– Ти міг хоча б порадитись. Звідки ти її притягнув? 

Вона зовсім тобі не підходить. Одразу помітно, що у неї не має належного виховання й гарних манер. 

– Це все можна виправити якщо є  бажання...

– Не знаю навіщо ти це зробив та не сподівайся, що ця сільська панянка колись зможе стати повноправним членом нашої родини.

Як тільки мама договорює останні слова ми чуємо, як у холі щось падає.

Я різко обертаюся і йду на звук. Бачу посередині холу Власту, яка стоїть на колінах.

І збирає уламки скла з підлоги.

– Це ж була моя улюблена ваза, – злиться мама.

– Власто, з тобою все у порядку? Ти не поранилася?

Підбігаю до дружини й беру її руки у свої. Потім роздивляюся зап'ястя та долоні.

– Ні, все гаразд. Пробачте мені, будь ласка. Я така незграба, – шмигає носом дівчина.

– Одним пробаченням тут не обійдешся, – сердито буркає мама.

– Головне, що з тобою все гаразд. 

Притуляю Власту до себе, щоб втішити. Але розумію, що з цього моменту вона нажила собі справжнього ворога. В обличчі моєї матері.


■■■■■■■■

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ ПОРАДУЙТЕ АВТОРА СВОЇМИ ВРАЖЕННЯМИ СТОСОВНО КНИГИ. Й НЕ ЗАБУВАЙТЕ ВІДСЛІДКОВУВАТИ МОЮ СТОРІНКУ. ВАШІ ДУМКИ Й ВПОДОБАЙКИ ДАЮТЬ МЕНІ НАСНАГИ ДЛЯ ПОДАЛЬШОЇ РОБОТИ НАД КНИГОЮ. ДУЖЕ ЧЕКАЮ НА ВАШІ КОМЕНТАРІ. ДЯКУЮ)


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше