Вічність з тобою.

1.2.

– То ж бажаємо нашому ювіляру довгих років життя й міцного здоров'я. І в подарунок прийміть цю гарну пісню, – промовляю і починаю виконувати музичну композицію. 

Вже не вперше виступаю на таких заходах, але все ще відчуваю легке хвилювання. Мене тут приймають з аплодисментами. І це не може не радувати.

    Після закінчення нашого виступу збираюся додому. Хлопці з гурту вирішили ще трохи залишитися. А я сама йду додому. Хоча звісно мені зовсім не страшно. Бо вже неодноразово так робила. Виходжу з ресторану і йду короткою дорогою через невеликий парк. Яку вже так добре знаю. Але раптом позаду себе чую хруст віток та шурхіт трави. Ніби хтось йде за мною. Я обертаюся, але нікого не бачу. Звуки повторюються. Мені стає страшно. Звісно можливо це звичайна білочка, але все ж таки. Продовжую йти не зупиняючись. І помічаю, що переді мною з темряви виникає темна постать. 

Скрикую від страху й тут же опиняюся в міцних обіймах. 

– Відпустіть. Що вам від мене треба? – кричу в порожнечу ночі. 

– Не рипайся, пташко. А то гірше буде, – чую знайомий грубий голос. 

– Тимур? Якого біса? – Замовкни й не кричи. Знаєш я скучив за тобою, – шепоче чоловік мені прямо в ухо. Його огидний голос просто ріже слух. Я повертаюся до нього й витріщаюся. Не розуміючи навіщо він мене схопив. 

– Тимур, відпусти мене зараз же. Бо я закричу, – обурююся. 

– Кричи. От тільки крім маніяка який тільки но йшов за тобою ніхто не озветься. 

– Маніяк? Який ще маніяк? Де? 

– Мабуть, десь в кущах ховається. Вичікуючи наступну жертву, – припускає Тимур. 

– Гіршого маніяка ніж ти й шукати не потрібно, – випалюю. 

– Але якби не я то він би на тебе напав. Тому ти мені винна поцілунок, – промовляє Тимур і тягне до мене свої холодні губи. 

    Але я не легкодоступна дівиця на один вечір. Тому швидко даю йому ляпаса. Тимур кривиться від удару й трохи потирає щоку. Що дуже добре. Хай знає як лізти до мене з поцілунками. 

– Тобі не варто було цього робити, дівчинко, – сичить чоловік й міцно вчіплюється в мої плечі.

 Потім притискає до себе й болюче стискує мої груди. Мені дуже неприємно і я намагаюся вирватися. Але Тимур тільки посилює свій натиск. Потім до болю зубами всмоктується мені в шию. Я намагаюся відштовхнути Тимура, але він наче неприступна стіна. Його нахабство придає мені сил і я з розмаху б'ю чоловіка в пах. 

Тимур волає від болю, а я не озираючись біжу додому. Коли забігаю в будинок, то нарешті починаю вільно дихати. Мені моторошно, але найбільше відчуваю огиду. Що ця тварина торкалася мого тіла. Одразу ж йду у ванну й приймаю холодний душ. З силою тру тіло, особливо шию, щоб повністю змити з себе цей бруд. Потім лягаю в ліжко закутуюся в ковдру по саму голову. Закриваю очі й намагаюся заснути. Але сон не йде. Тому вирішую просто лежати й думати про майбутнє. 

     Наступного ранку прокидаюся в не дуже хорошому гуморі. Ніби мене переїхав цілий потяг. Йду повільно на кухню приготувати собі сніданок. Й коли опиняюся біля вітальні, то чую голоси. Бабусі та ще якогось чоловіка. Невже Тимур прийшов? 

Застигаю на місці й вслухаюся в їхню розмову. Зітхаю з полегшенням коли розумію, що чоловічий голос належить не Тимурові. Нарешті входжу до вітальні, щоб нарешті зрозуміти, що відбувається. На невеликому дивані сидить моя бабуся, а поруч з нею якийсь невідомий чоловік. 

Солідний в дорогому костюмі й гарних черевиках. Він доволі привабливий. Але помітно, що старший від мене. Він одразу ж звертає на мене увагу й довго роздивляється. Мене наче струмом вдарило від принизливого погляду його світло – карих очей. Підходжу ближче. 

– Доброго ранку. Ба чому ти не сказала, що в тебе буде гість? – питаю здивовано й не одразу помічаю, що стою в одній короткій піжамі. Ось чому цей незнайомець так на мене довго дивиться. Не дивно. Я ж майже гола. Червонію й обіймаю себе руками. Щоб хоч трохи прикритися. 

Хапаю скатертину зі столу й кидаю на плечі. 

– Доброго ранку, Власто. Тому, що цей молодий чоловік не мій гість, – відповідає загадково бабуся. Потім жестом пропонує присісти. 

– А чий? – цікавлюся. 

– Власто. Як тобі пояснити? Гаразд скажу як є. Це Арсен. Твій майбутній чоловік. Він приїхав сюди, щоб забрати тебе з собою у столицю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше