Пролог

 АРСЕН. 

    За рік до описуваних подій. 

     Сьогоднішній день видався занадто важким.            У компанії де я працюю, невеликі проблеми тому доводиться довго й плідно працювати. Інколи сиджу аж до півночі. 

От, наприклад як сьогодні. Дванадцята ночі, а я все ще на роботі. Нарешті мені вдається все закінчити. Я закриваю ноутбук і встаю з-за столу. Вимикаю світло й виходжу з офісу. Спускаюся до паркування й раптом відчуваю як в мене в кишені вібрує мобільний. Я підіймаю слухавку й чую голос свого друга й фінансового директора Любомира. Він ледь крекоче й сильно кашляє. 

– Алло, Арсен. Це Любомир. Я в лікарні. Приїжджай терміново. Я відкриваю рота, щоб відповісти, але не знаю що й сказати. Любомир не з'являвся на роботі з вчорашнього ранку. Але я на це навіть не звернув уваги, бо через проблеми у сім'ї він часто зникав на декілька днів, а потім писав заяви на відпустки заднім числом. Я навіть подумати не міг, що він потрапить до лікарні. Любомир скидає мені потрібну адресу. 

Сідаю в авто і їду. До лікарні дістаюся швидко. Пощастило, що в цей час немає заторів на дорогах. 

– Привіт, Любомире, що сталося? Чому ти сюди потрапив? – одразу ж питаю у друга як тільки заходжу до його палати. 

– Привіт, Арсене. Знаєш я навіть не здивований, що ти так швидко сюди приїхав. Ти завжди намагаєшся дбати про інших. Любомир важко розмовляє і я бачу, що його мучить сильний біль. Він весь змарнілий та слабкий. Помічаю, що Любомир підключений до різних пластикових трубок. 

– Але ж ти мене не просто так сюди покликав? – зауважую. 

– Ти здогадливий. Ні не просто так. У мене до тебе буде одне прохання. Останнє, мабуть, – промовляє Любомир й робить паузу. – Добре. Якщо я можу його виконати, то обов'язково тобі допоможу. 

– Це специфічне прохання. В мене є донька. Їй зараз двадцять чотири. Вона живе у селі з бабусею.... Чиста й невинна дівчина... 

– Ясно. А від мене ти чого хочеш? – питаю делікатно. 

– Ти повинен одружитися з нею. Тільки так можна її врятувати від тих страшних людей, – Любомирові настільки важко, що він починає трохи задихатися.

– Зачекай. Що ти зараз маєш на увазі? Ми з твоєю донькою не бачилися ніколи в житті. І через твоє дивне бажання я маю на ній одружитися? 

– Це не бажання, Арсене. Якщо ти цього не зробиш, то вони її знайдуть. І зроблять з нею страшні речі, – ледь каже Любомир. 

– Хто вони? Ти можеш пояснити? 

– Кредитори. Вірніше люди з ігрового клубу. Я програв їм велику суму. І вони дали мені сплати термін в декілька днів. Коли вони зрозуміли, що я не маю таких грошей, то напали на мене й сильно поранили. 

– Ти граєш в азартні ігри, Любомире? Ти ж знаєш, що це ризиковано. Я не раз тебе попереджав. Не роби більших ставок ніж ті які ти можеш оплатити. 

– Я загрався, Арсен. Це наче наркотик. Такий кайф. Спочатку виграєш, а потім падаєш до дна, – сумно промовляє Любомир. 

– Але до чого тут твоя донька? – Вчора, вночі коли я лежав і стікав кров'ю вони почали погрожувати мені. Сказали, що знають про дочку. І що коли вони її знайдуть, то добре позабавляються з нею. Але це тільки один варіант. Може бути ще гірше...

 – Що, наприклад? 

– Вони можуть зробити її повією, або продати в рабство. Від слів Любомира мене аж перетрясає. Не хочеться такої долі для молодої дівчини. 

– І ти думаєш якщо я з нею одружився, то вони її не зможуть дістати? 

– Арсене, я тебе знаю з п'ятнадцяти років. З тобою вона точно буде у безпеці. Я в цьому впевнений.

– Але навіщо одружуватись? Я можу їй просто допомагати. 

– Ні. Бо тільки тоді вони її не будуть переслідувати. Якщо дізнаються, що вона заміжня жінка. До таких ці хлопці одразу ж втрачають інтерес. Любомир сильно кашляє й дихає на ладан. Як то кажуть. 

– Навіть не знаю.... 

– Благаю тебе. В мене немає іншого виходу. Я не хочу, щоб моя Власта загубила собі життя, – починає ридати Любомир.

 Це мене трохи виводить зі звичної колії. Пропозиція Любомира дуже дивна, але й відмовляти йому не зручно. Схоже ситуація серйозна. Й можливо мені навіть доведеться погодитись.

– Чому ти мовчиш? Ти допоможеш мені? – випитує Любомир. 

– Мені треба подумати. Я не можу тобі нічого обіцяти, – відповідаю й тру двома пальцями перенісся. 

– В мене дійсно не має часу, Арсене. Вони її скоро знайдуть і все. Кінець моїй дівчинці, – Любомир міцно хапає мене за зап'ястя. 

Й тільки зараз я помічаю, що у нього пробита голова. Рана знову починає кровоточити. Схоже він й справді дивом залишився живим. Але чи надовго? 

– Послухай, Любомире, я взагалі не уявляю як я запропоную твоїй доньці вийти за мене. Вона ж ніколи не погодиться на таке. 

– Позалицяйся до неї. Скажи, що закохався. Повір у селі де живе Власта у тебе не буде конкуренції. Любомир закриває очі напевно від болю. Навіть не уявляю скільки сил йому знадобитися, щоб подзвонити мені. 

– А як у неї з характером? – цікавлюся. 

– Нормально. Вона дівчинка розумна, а головне талановита. Вона співає у музичному гурті. 

– Навіть так? Хм. Цікаво, що за фрукт твоя Власта?