⚜ Розділ 50 “Школа милосердя”

Минуло майже шість місяців з дня їхнього одруження. І життя, здавалося, знайшло свій розмірений, ідеальний ритм. Велері без перебільшення вважала їхній шлюб взірцевим, а Даніела — найкращим чоловіком, якого тільки можна було собі уявити. 

Він нарешті достатньо підготував своїх учнів і тепер ті виконували обов'язки молодших лікарів, хоча поки ще залишалися під його крилом. А щоб уникнути суперництва, Даніел закріпив за ними різні палати й щомісяця міняв їх місцями.

Щовечора вони поверталися додому, щоб насолодитися товариством одне одного: обговорювали робочі турботи Даніела, благодійні ініціативи Велері. Іноді відвідували театр. Часто прогулювалися, навідувалися до Лео, приймали запрошення Амелії, неодноразово побували в гостях у Фейт, Кетлін і Вірджинії, остання вирішила затриматися в Лондоні. Тож недавно й на хрещенні її сина побували.

Віконт та віконтеса Емерсон після закінчення сезону повернулися в Гемпшир, повідомивши, що можливо, навідаються на Різдво. Пропозицію батька переїхати в їхній просторий лондонський дім, Даніел рішуче відхилив. Вони залишилися у своєму, який здавався найзатишнішим і найкращим місцем у всій Англії.

Справу з перснем Велері більше не згадувала. Це стало їхньою спільною, похованою таємницею. До того ж у неї з’явилася більш захоплива справа — школа. Щоправда, плани довелося злегка підкоригувати, бо на практиці усе виявилося далеко не так, як у її фантазіях.

— Чому вас не цікавить можливість навчити сина малювання? — дивувалася вона п'ять місяців тому, спілкуючись з матір'ю хлопчика з дитячої палати.

— Та ми ж і читати та писати не вміємо, — пояснювала жінка. — Нащо нам те малювання?

Тож обдумавши все, Велері довелося відмовитися від школи малювання на користь простої школи милосердя.

Ця ініціатива дуже сподобалася власниці контори з наймання прислуги:

— Служниць, що вміють читати й писати, охочіше беруть в пристойні маєтки, — завважила вона, перехопивши Велері перед недавно викупленим будинком під школу, що знаходився неподалік її контори. — Я стану вашою постійною благодійницею, якщо ви навчатимете моїх дівчаток.

Викуплений будинок мав великі світлі кімнати, але потребував ремонту й облаштування. Велері невтомно спілкувалася з бідними родинами, разом з Даніелем домовлялася про постачання столів та інших меблів, шукала вчительок. Її соратницями стали Фейт та Амелія. Через місяць до їхньої ініціативи доєдналася і Кетлін — маркіза Солсбері.

Благодійність привертала усе більшу увагу й збирала довкола майбутньої школи милосердя титулованих покровительок.

За тиждень до Різдва відбулося відкриття. Після офіційної частини та молитви, гості зібралися у найбільшій кімнаті. Велері стояла поруч із Даніелем, світилася радістю та приємним хвилюванням. Дрібку суму вносила лише відсутність сестри — вони з Вільямом традиційно поїхали святкувати Різдво в Девон у родинний маєток.

— Це твоя перемога, серце моє, — прошепотів Даніел, нахилившись. — Ти зробила це.

— Ми, — виправила вона, стискаючи його лікоть. — Без тебе, я, мабуть, здалася б ще на етапі ремонту даху. Ми ідеально одне одного доповнюємо. І ця школа черговий доказ.

Він усміхнувся. А тоді обережно взяв її пальці в атласній пальчатці й схилився, цілуючи. Повільно, без поспіху провів великим пальцем по тильній стороні її долоні — дотик що став їхнім особистим, потаємним вираженням почуттів в місцях, де їх виражати неприйнятно.

— Я б хотіла бути тут вчителькою, — замріяно протягло дівча років п’ятнадцяти в модному капелюшку, що опинилося поруч.

— Ти ж зовсім юна ще, — усміхнулася їй Велері, упіймавши себе на дивній думці, що в цієї дівчини надзвичайно знайомий погляд та очі.

— Хоч якусь користь принесла б, — зітхнула та, продовжуючи захоплено вертіти головою довкола. — Батько майже не випускає мене з дому. Я втекла сюди, прочитавши в газеті про відкриття школи милосердя.

 Дівчина всміхнулася ще дужче посилюючи те відчуття невловної схожості.

— Ауреліє! — до них поспішив доктор Олівер Холмс. — В карету негайно, — гаркнув він їй.

І тут Велері нарешті зрозуміла, чиї очі має це дівча й на кого вона так схожа. Але ж це в голові не вкладалося! Бо як таке можливо?

— Докторе Холмс! — спинила вона його, не давши кинутися за дівчиною. — Це ваша донька?

— Так, — його грізний погляд уп’явся в її обличчя.

«Але чому вона так схожа на мініатюру, яку ви тримаєте в Біблії?» — так хотілося спитати, але, на диво, вчасно припнула язика.

— Докторе Холмс, ваша донька виявила бажання допомагати з навчанням у школі. Я не проти цього.

Він дивився на неї ще мить. Відтак кивнув, мовляв, я почув, і не кажучи ні слова, направився до виходу.

Даніел міцніше стиснув кінчики її пальців. І спробував знайти пояснення дивній поведінці колеги:

— Я чув його дружина померла при пологах. Очевидно, тому він настільки й береже доньку від світу.

Велері повернулася до нього.

— Я скажу тобі дещо, але нехай це залишиться між нами.

— Звісно.

— Я не розумію, як це можливо, — Велері злегка наморщила ніс і схилившись ще ближче до нього, стишила голос до шепоту: — але його донька майже копія маркізи Гаскойн в юності.

В очах Даніела спалахнув подив, але він і не думав ставити під сумнів її чудернацьке спостереження.

До них підійшла Фейт.

— Це щось неймовірне, — зворушено протягла вона. — Я бачила надію і сльози на очах в тих матерів з дітьми, яких ми сьогодні записали до школи.

— Ми зробили справді гідну справу, — мовила Велері, з гордістю оглядаючи присутніх.

Коли Фейт відійшла, щоб поговорити з Кетлін, Даніел притягнув Велері ближче до себе, знову затишно примощуючи її долоню на свій лікоть.

А вона боролася з гострим бажанням піднятися на носочки й швидко, не соромлячись поцілувати його у щоку, прямо перед натовпом. Але стрималася — репутація понад усе, бо тепер від цього залежала і її благодійна справа. Єдине, що могла дозволити собі — це всміхнутися, вкладаючи у ту усмішку усю глибину найніжніших почуттів до нього.