⚜ Розділ 41 “Скриня плодовитості”

Велері прокинулася від стукоту у двері. 

Пробиратися крізь тенета сну виявилося неймовірно важко, але щойно вона усвідомила, що лежить заплутана у простирадлах на плечі Даніела, губи розтягнулися в лінивій усмішці. Відчуття приємної важкості його руки на талії, дотику його теплої шкіри та ледь вловного аромату сандалу, впереміш з присмаком їхньої ночі, здавалося ідеальним. Від нього віяло таким теплом та спокоєм, що понад усе хотілося поставити на паузу усе довкола й вдосталь поніжитися в обіймах.

Стукіт повторився. Тепер його супроводив голос служниці, яка однією фразою розігнала залишки млосних мрій:

— Докторе Мортон, прибула леді Емерсон, очікує внизу.

Велері миттю розплющила очі. Крізь незашторені вікна в кімнату пробиралася сірість туманного ранку.

— Твоя мати, — прошепотіла вона, відчайдушно намагаючись виплутатися з простирадла.

Даніел лише міцніше притягнув її до себе, не розплющуючи очей.

— Ігноруй.

— Але ж це твоя мати... — Велері стражденно скривилася, від раптового почуття провини, що охопило її. Їй здалося, наче їх заскочили за чимось забороненим, хоча тепер вона — його законна дружина.

Він невдоволено зітхнув і, нарешті глянувши на неї, звернувся до дверей:

— Якщо леді Емерсон має бажання — нехай чекає. Якщо ні — нехай знайде відповідніший момент для візиту й заздалегідь попередить, як того вимагає пристойність.

Він ледь помітно всміхнувся Велері й, зарившись носом у її розпатлане волосся, пробурмотів: 

— Я не планую так швидко випускати тебе з цього ліжка. Це ранок після нашої весільної ночі, а я обіцяв тобі власні традиції. 

Вона хотіла було заперечити, але його рука з талії ковзнула нижче, а цілунок, що застиг на її вустах, змусив остаточно забути про всі візити світу.

Та згодом повернутися до реальності все ж довелося. Замотавшись у простирадло, Велері сіла в ліжку й обвела очима кімнату. Її погляд надибав недбало кинуту на підлогу весільну сукню й корсет. Нижня сорочка валялася на приліжковому килимі у купі Даніелового одягу.

— О, небеса, я ж не можу спуститися до твоєї матері у весільному вбранні, — вона скривилася й перевела погляд на чоловіка. — Де решта моїх речей?

Даніел сидів, спершись на подушки, і з відвертим задоволенням спостерігав за нею.

— У сусідній кімнаті. Але ми не зобов’язані спускатися. Вона невдовзі піде.

— Але ми спустимося, — наполягала на своєму Велері.

Вона спритно ковзнула з ліжка й потягнула за собою простирадло, розкидаючи по підлозі зморщені пелюстки троянд.

— У мене є лише одна сукня, яку я можу одягнути без допомоги служниці, — згадала дорогою до дверей.

— Очевидно, нам потрібен більший дім і більше слуг, — виснував Даніел, і собі неохоче вибираючись з ліжка.

Велері обернулася й різко опустила голову донизу, усвідомивши, що на ньому немає жодного клаптика одягу.

— Мені подобається наш дім, — пробурмотіла, різко зацікавившись ручкою комода збоку. — Дуже.

Даніел ступив до неї.

— Відводиш погляд після всього? — усміхнувся й притягнув її, замотану в простирадло, до себе. — Очевидно, я недостатньо старався, якщо ти досі така сором'язлива.

— Даніеле… — благально протягла вона, відчуваючи його тепле дихання за дюйм від своїх губ. — Там твоя мати.

Він зітхнув і залишив короткий поцілунок на її губах.

— Треба якнайшвидше це виправити.

Одягання зайняло у них ще з годину. Якщо з корсетом і сукнею Велері могла як-не-як впоратися самотужки, то приборкати розпущене волосся виявилося складніше. Нарешті заплівши тугі коси, вона заколола їх шпильками й запитально глянула на чоловіка:

— І який вигляд я маю?

— Чарівний, — Даніел обвів її поглядом, у якому читалося відверте захоплення. — Але я волів би сьогодні бачити на тобі одне простирадло й не випускати з цієї кімнати узагалі.

— Я й не здогадувалася, що ти у мене настільки ненаситний, — жартівливо звела вона брову. Від його слів по її тілу розлилося солодке самолюбне задоволення. — Ходімо вже. 

— Вілло, подавай сніданок, — звелів Даніел служниці дорогою до їдальні.

Віконтеса Емерсон сиділа з прямою спиною за столом. Перед нею стояла чашка чаю, до якої вона так і не торкнулася. 

— Доброго ранку, матінко, — коротко кивнув Даніел, підводячи дружину до столу. — Сподіваюся, простирадла вам показувати не треба?

Віконтеса спантеличено розширила очі, на мить втративши свою аристократичну витримку. 

— Даніеле! Що за непристойна поведінка! — обурливо вигукнула вона, нарешті видобувши голос.

— Ваш невдоволений тон давно не має на мене впливу, — він спокійно відсунув стілець для Велері. — То чим ми зобов’язані настільки ранньому візиту? Ледь не на світанні після шлюбної ночі.

— Мені необхідно поговорити з твоєю дружиною, — відрізала віконтеса, ігноруючи його кпини.