30.1

Єдине, що змушувало її триматися рівно — слова, які безжально відлунювали у думках: «... на його руках вмираєте… Його життя ти з собою забираєш».

А він стояв перед нею такий гарний і любий серцю, що хотілося зізнатися в почуттях, які не зміняться в жодному з віків та втілень, та натомість зусиллям волі, придушила клубок, що підступав до горла й вимовила:

— Я погодилася.

Даніел нарешті перевів важкий, дослідницький погляд на Джуліана Брюса. В ньому не було ні злості, ні зневаги — лише холодний, короткий інтерес до перешкоди. Наче перед ним не людина, а якийсь незрозумілий симптом чи й узагалі медичний казус. Але за мить він знову поглянув на неї.

— Дивовижна новина, — промовив достатньо голосно, щоб це звучало як світське привітання, але потім стишив голос: — Хоча я впевнений: ваш пульс, леді Велері, зараз переконливіший за ваші слова. 

Його обличчя залишалося незворушним, але лише вона відчувала ту тонку межу, де закінчувалася ввічливість й починалося безжальне викриття.

Даніел зробив крок убік. На його губах з’явилася тінь насмішки, коли погляд вдруге ковзнув до її руки, де під тонким шовком виднілися обриси каменя обручки.

Розпорядник балу оголосив перший танець і вони з Джуліаном рушили до центру зали. Тепер ще більше поглядів стежили за кожним їхнім рухом і доводилося контролювати кожен погляд та емоцію.

Оркестр заграв дуже повільний менует.

Краєм ока Велері бачила, що Даніел залишився на місці. Він не рухався, стояв наче статуя, просто спостерігач, навіть коли до нього підійшла його мати — віконтеса Емерсон. Велері знала, що він аналізує кожен її крок, кожен порух голови. І навряд чи вірить, тож присилувала себе стримано всміхатися своєму нареченому й постаралася вкласти в погляд якомога більше чогось хоч віддалено схожого на тінь симпатії, усвідомлюючи наскільки жалюгідний вигляд мають ті старання.

Тим часом Даніела надійно обступило сімейство Лавінії. І вона припинила крадькома спостерігати за ним.

Повільний менует змінив котильйон. Другий танець з одним партнером. Якщо до цього моменту, в когось ще могли бути сумніви, то після цього їх не стало — вони з Джуліаном офіційно оголосили про заручини.

Танець нарешті скінчився.

— Я б випила негусу, — Велері з натягнутою усмішкою вклала свою долоню йому на лікоть і вони підійшли до столу з напоями.

Трійко поважних леді, що вели жваву бесіду біля столу, стримано привітали їх із заручинами, поки лакей наливав їм негус срібним черпаком з великої кришталевої чаші. Джуліан ввічливо подякував, Велері завчено всміхнулася й вони поспішили відійти до стіни, де їхню розмову ніхто не почув би.

— Велері, ви впевнені у своєму рішенні? — Джуліан промовисто повів очима до Даніела. Тоді відшукав у натовпі джентльменів Арона Міллера й сумовито продовжив: — Це у мене шансу немає. Світ ніколи не прийме наших почуттів. А у вас він є.

Велері глибоко вдихнула й повільно видихнула, дивлячись, як у кришталевому келиху здригається темний напій.

— Ні, Джуліане, — підтисла вона губи. — Для нас обох шансів не залишилося.

Він зітхнув так само важко й приречено, як і вона декілька митей тому. Відпив ковток і, блукаючи поглядом бальним залом, промовив:

— Я не заперечуватиму, якщо ви з ним продовжуватимете.

— Ви про що? — Велері різко спинила келих біля самих губ. Холодний напій ледь не хлюпнув на білосніжну пальчатку.

Джуліан посміхнувся кутиком вуст, продовжуючи спостерігати за Ароном Міллером.

— Перевага нашого союзу в тому, що нам немає сенсу брехати одне одному. Коли Даніел Мортон перепинив нас, він був готовий кинути виклик усьому світу. Мушу визнати, на мить я подумав, що він таки вчинить цей безумний скандал і забере вас просто зараз. Я бачив його очі... у них те, що зазвичай зводить людей з розуму.

Велері крадькома зиркнула на Даніела. Він стояв поруч із Лавінією, вона всміхалася йому, про щось говорила з його матір’ю, але він ніяк не реагував, наче перебував у якихось своїх глибоких роздумах. Проте варто було їй подивитися, як він одразу повів очима в її бік — спідлоба, важко.

Велері сквапно відвернулася й запила гіркоту декількома ковтками холодного напою.

— Але вам доведеться пам’ятати про обережність, хоча б перший рік, — продовжив Джуліан. — Зайві чутки нам ні до чого. Мені, звісно, байдуже, але суспільство вимагатиме від мене «захисту честі», а це нудна вистава.

Велері одним махом допила негус. Їй не вірилося, що вони серйозно обговорюють таке під звуки скрипок. Їхня угода точно укладена в пеклі.

— Я навіть міг би завести з ним дружбу, — продовжив озвучувати свої безумні ідеї Джуліан, — щоб він був вхожим в наш дім. Це полегшило б вам життя й забезпечило прикриття. Я допоможу вам усім, чим зможу. Але про нас з Ароном він знати не повинен. Досить вже того, що я готовий ділитися дружиною.

Велері проігнорувала його веселу іронію й стулила повіки. 

О, небеса! На коротку мить вона справді готова була зачепитися за слова Джуліана. Але розум вчасно протверезив її усвідомленням, що вона лише мучила б і себе, і Даніела, не кажучи вже про ту, кого він обере собі за дружину. А він обере — у спадкоємця титулу іншого шляху немає. Як би заманливо не звучала ідея Джуліана, але не варіант — спалювати мости треба дотла.

— У вас будуть побажання щодо церемонії одруження? — змінив він тему.

Велері підняла голову, шукаючи Даніела й знайшла. Він вів Лавінію до центру бального залу. Пальці міцніше стиснулися на ніжці келиха.

— Не хочеться перетворювати усе це на фарс, — відповіла тихо. — Нехай все буде швидко, тихо, без галасу та щонедільних оголошень наших імен в церкві.

— Дістати ліцензію?

— Так, — кивнула й зрозуміла, що більше не витримає. — Гадаю, ми вдосталь поспілкувалися про людське око, показали усе, що варто. Я втомилася й хочу додому.

Велері передала келих з-під негуса лакею, який проходив повз, і взяла Джуліана під руку.

Бальним залом розлились звуки жвавого, довгого контрдансу. Пари вишикувались у дві лінії й поплили у фігурах танцю.