⚜ Розділ 10. “Зламаний тріумф”

Велері сиділа перед дзеркалом, поки служниця укладала у високу зачіску її темне волосся. Вона знала, що цей благодійний бал на користь лікарні — спроба Амелії врятувати її репутацію, й заодно спроба погратися в звідницю.

Наперед невдала спроба.

— Готово, міледі, — повідомила служниця.

Велері підвелася. Розкішна сукня кольору слонової кістки, намисто з перлів, висока зачіска, прикрашена срібними шпильками — усе це чи не вперше в житті здалося чужим, як маска, під якою її чекає роль. Інший світ, наче й зовсім не той, з якого вона нещодавно повернулася. Як дві протилежні реальності.

Вона кинула останній погляд у дзеркало й прихопила віяло.

Елегантно притримуючи сукню, повільно спустилася східцями в прикрашений трояндами бальний зал, куди вже прибували запрошені. Граф та графиня Девонширські зустрічали усіх біля входу.

Велері не стала затримуватися. Її погляд одразу ж ковзнув уздовж стін і надибав Фейт Коллінз. Подруга стояла біля колони, яку щедро обвили білими, рожевими та кремовими трояндами, в розкішній сукні амарантового кольору, що так гарно пасував до її русявого волосся, з келихом ігристого в руці.

Побачивши її, Велері відчула миттєве полегшення. І не стримуючи усмішки, елегантно маневрувала між гостями, поспішаючи до неї.

— Дякую, що не покинула мене тут, — прошепотіла вона, стаючи збоку й на повні груди вдихнула солодкий аромат троянд.

— Хіба ж я могла таке пропустити? — Фейт всміхнулася й оцінююче обвела очима її сукню та високу зачіску.

— Знаю, — скривилась Велері. — Четвертий сезон, а я досі зобов’язана вдягатися у все біле, наче та дебютантка.

— Ну, ти ж знаєш, як це змінити.

— Це точно того не варте, — ще дужче скривилася вона й глипнула в зал.

Амелія з Вільямом якраз вітали чергового запрошеного, ним виявився спадкоємець барона Сент-Джона. Обоє повели очима у її бік. Томас Сент-Джон повторив за ними.

— О, небеса! Тільки цього мені не вистачало, — прошипіла Велері крізь зуби. — Фейт, пригадай щось про нього.

— З цим тобі найлегше впоратися, — посміхнулась подруга. — Джентльмен занадто м'якої вдачі. Тримається осторонь будь-якого запалу. Виступає за мир.

Той бідолаха Сент-Джон повільно кивнув Вільяму й сміливо рушив до них.

— Леді Велері, місис Коллінз, — почергово привітав обох кивком і зиркнув на Велері. — Чудовий бал влаштувала леді Девон.

Велері помітила на собі погляд Амелії через його плече й чарівно всміхнулася Сент-Джону.

— Безсумнівно, моя сестра знається на цьому.

Знявши віяло із зап’ястка, вона різким рухом розгорнула його, майже черкнувши по носі спадкоємця барона. Той злегка відсахнувся, але тікати все ще не поспішав.

Велері безневинно заблимотіла очима.

— Намагаюся пригадати, коли ми востаннє зустрічалися. Ви були у від’їзді?

Томас Сент-Джон не встиг і рота розтулити, як Велері з чарівною усмішкою продовжила:

— Очевидно, маєте якісь захоплення, яким приділяєте увесь свій час?

І щойно він знову намірився відповісти, як Велері знову завзято перебила його:

— Я, от наприклад, обожнюю стріляти. Як бачу зброю — стриматися не можу. — Вона почала швидко тріпотіти віялом перед обличчям. — Це щось сильніше за мене, — спробувала вкласти в голос якнайбільше пристрасті для правдоподібності й навіть очі до стелі звела на мить. — Певно, ви вже чули про мою останню прикрість. Але, зазвичай, я потрапляю в ціль.

Так, це було занадто зухвало, занадто скандально. Вона знала. А ще — надійно.

Томас Сент-Джон якось так дивно зиркнув, насупив брови й поспішив відкланятися.

— На диво, швидко, — тріумфувала Велері, дивлячись йому вслід. — Ти мала рацію.

Наступним сміливцем виявився віконт Саттон.

— Я навіть не знаю нащо Амелія запросила його на благодійний бал, — промовила Фейт, повільно попиваючи напій. — Він настільки далекий від благодійності, як я від монастиря.

Велері сховала усмішку у вустах, бо наблизився Едвард Саттон і взявся розкланюватися перед ними.

— Ви чарівні, леді Велері. Здається, неможливо уявити собі досконалішої краси, — кидався він банальностями.

Велері обдала його усмішкою, схожою на щось середнє між ввічливістю й прийняттям небажаного комплімента.

— Я рада, що ви знайшли час завітати на бал леді Девон, — сказала вона. — Щедрість і безкорисливість моєї сестри заслуговують на найвищу похвалу.

— Авжеж–авжеж, — пробубнів віконт.

— Я наслідуватиму її приклад, — впевнено відкарбувала Велері. — Батечко залишив мені щедрий посаг. Певно, ви знаєте це.

За три роки вона стільки мисливців за ним віднадила, що й не злічити. Тож те, що вона багата наречена, у їхніх колах знали усі.

— Леді Велері, — із лінивою, явно награною байдужістю протягнув Едвард Саттон. — Невже у нас не знайдеться приємніших тем, ніж обговорення вашого посагу?

Його милу усмішку вона звісно ж проігнорувала. Театрально притулила долоню до грудей і всміхнулася настільки солодкаво, що самій нудко стало.

— Це найприємніша тема, — видала пафосно. — Уявляєте, мій батечко залишив трастовий фонд лише в моєму розпорядженні, щоб я ніколи не мала труднощів з фінансами. Так мило з його боку. І в день свого заміжжя я абсолютно все вкладу в благодійність.

Віконт Саттон чи то закашлявся, чи то заглитнувся з несподіванки. Велері так і не зрозуміла, що то було, але виданий ним звук виявився доволі дивним.

— Граф Девон підтримує цю ініціативу, — натхненна, вона продовжила: — все вже вирішено. Звісно, моєму майбутньому чоловіку теж доведеться вкласти частину своїх коштів в цю безкорисливу справу. О, як же не терпиться потішити усіх знедолених.

Вона вмовкла й подивилася в обличчя віконту, оцінюючи реакцію.

— Так-так. Авжеж, — пробубнів він і враз вдав, що помітив когось знайомого в натовпі, сквапно покидаючи їх.

— Ти неперевершена, — весело похитала головою Фейт.

— І як вони могли настільки мене недооцінити? — тріумфувала Велері, глипнувши на графа й графиню Девон. — Я ж три роки тільки цим і займаюся на балах. Ідеально відточила вміння.